<link rel="stylesheet" href="styles.f3b1fba60ec7970c.css">

ІНСТИТУЦІЙНИЙ РЕПОЗИТАРІЙ ДЕРЖАВНОГО ПОДАТКОВОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Institutional Repository of the State Tax University (iRDPU)

ISSN 3083-6344

Вітаємо на цифровій платформі iRDPU, що забезпечує накопичення, систематизацію, обробку, зберігання та надання у відкритий доступ електронних версій інтелектуальних продуктів університетської спільноти.

Проєкт реалізовано на базі програмного забезпечення DSpace© та підтримується Науковою бібліотекою університету.

Кількість документів у репозитарії: 6725

Нові надходження

  • Тип елементу:Публікація,
    Міжнародні стандарти забезпечення права на справедливий суд у кримінальному провадженні: проблеми імплементації та перспективи вдосконалення законодавства
    Бодунова, Олеся Миколаївна
    ;
    Грицюк, Ігор Васильович
    (Державний податковий університет, 2026)
    У статті здійснено комплексний науковий аналіз права на справедливий суд у кримінальному процесі України крізь призму міжнародно-правових стандартів та практики Європейського суду з прав людини. Розкрито зміст статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визначено її ключові елементи, серед яких незалежність і безсторонність суду, змагальність і рівність сторін, розгляд справи впродовж розумного строку, презумпція невинуватості, забезпечення ефективного права на захист і належна мотивація судових рішень. Особливу увагу приділено значенню Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як основного міжнародного документа, що визначає стандарти справедливого правосуддя та має пряму дію в національній правовій системі України. Наголошено, що практика Європейського суду з прав людини є джерелом тлумачення положень Конвенції та є обов’язковою для врахування національними судами під час здійснення правосуддя. У цьому контексті підкреслено потребу в системному застосуванні правових позицій ЄСПЛ у кримінальному провадженні з метою забезпечення реального, а не формального дотримання стандартів справедливого суду. Проаналізовано правові позиції ЄСПЛ у справах «Delcourt v. Belgium» (Делкур проти Бельгії), «Kudła v. Poland» (Кудла проти Польщі), «Salduz v. Turkey» (Салдуз проти Туреччини), «Piersack v. Belgium» (П’єрсак проти Бельгії), «Barberà, Messegué and Jabardo v. Spain» (Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії), «Taxquet v. Belgium» (Таке проти Бельгії), які стали підґрунтям формування сучасних стандартів справедливого кримінального провадження. Окрему увагу приділено проблемам імплементації зазначених стандартів у національне законодавство та правозастосовну практику України. Визначено основні невирішені питання, зокрема надмірну тривалість кримінальних проваджень, недостатню аргументованість окремих судових рішень, проблеми забезпечення реальної процесуальної рівності сторін та доступу до адвоката з моменту фактичного затримання. Обґрунтовано потребу в подальшому вдосконаленні кримінального процесуального законодавства з урахуванням практики ЄСПЛ і посилення гарантій незалежності суду. Зроблено висновок, що ефективна реалізація права на справедливий суд є визначальною умовою утвердження принципу верховенства права та зміцнення довіри до судової влади в Україні.
  • Тип елементу:Публікація,
    Екоцид у системі міжнародних злочинів: правова природа та перспективи імплементації
    Анісімова, Марина Федорівна
    ;
    Фокін, Ярослав Федорович
    (Державний податковий університет, 2026)
    У статті досліджено питання доцільності розширення наявного в міжнародному праві переліку міжнародних злочинів за рахунок внесення в нього визначення екоциду як окремого міжнародного злочину. Здійснено аналіз наявних проблем зі змістовним наповненням поняття «екоцид» (зокрема, чіткого визначення кваліфікаційних критеріїв (ознак) цього злочину), зважаючи на серйозну загрозу (інколи до повної їхнього втрати) природним екосистемам загалом та їхнім компонентам, які не здатні відновлюватися самостійно, ризики виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, які збільшилися на порядок у сучасних умовах руйнівного впливу на навколишнє природне середовище за рахунок різкої зміни параметрів довкілля у зв’язку з критичною кількістю чинників впливу, активізованих агресивною війною росії проти України, та втрату біорізноманіття в межах держави, що має масштабний негативний вплив на стан довкілля. У зазначеному контексті розглянуто його вплив на процес формування дієвого міжнародного механізму притягнення до відповідальності міжнародних злочинців для забезпечення дії принципу невідворотності покарання як одного із стабілізувальних елементів підтримання світового правопорядку, забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку. Обґрунтовано думку про потребу в криміналізації злочину екоциду в міжнародному праві через внесення його до переліку видів міжнародних злочинів, перелічених у Римському статуті Міжнародного кримінального суду (далі – МКС), оскільки затримка виконання цього нагального завдання фактично «за замовченням унормовує (припускає)» можливість уникнення міжнародної відповідальності для тих осіб, які вже вчинили діяння, що за своєю природою можуть бути кваліфіковані як екоцид. Висловлено переконання у важливості продовження досліджень зазначеної проблематики в контексті формування нової парадигми міжнародного права, в якій екологічна безпека розглядатиметься як ключовий елемент глобального миру та сталого розвитку, що, безумовно, сприятиме й забезпеченню успішного післявоєнного відновлення України.
  • Тип елементу:Документ,
    Відумерла спадщина на тимчасово окупованих територіях України: проблематика визнання
    Мілевська, Альона Олександрівна
    (Державний податковий університет, 2026)
    Унаслідок довготривалого повномасштабного вторгнення російських військ та окупації значної частини території України на цих територіях виникає правова невизначеність щодо долі майна, яке не було прийнято спадкоємцями або щодо якого такі спадкоємці відсутні. За мирних обставин дієвим інструментом введення відповідного майна до господарського обороту та захисту публічних інтересів слугує інститут відумерлості майна. Проте чинне законодавство України не містить спеціальних норм щодо застосування цього інституту в умовах тимчасової окупації, що породжує системні правові прогалини та практичні труднощі, подолання яких є важливим завданням як для законодавця, так і для правової науки. Під час дослідження використовувались загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема: діалектичний метод; системно-структурний метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод. Встановлено, що інституту відумерлості спадщини притаманна складність правозастосування й відсутність уніфікованих підходів щодо його визначення; виявлено, що процес правонаступництва щодо відумерлої спадщини характеризується особливостями, які не є типовими для спадкування за законом чи за заповітом: обов’язковість набуття виключно в судовому порядку; особливий суб’єктний склад, неможливість відмови від спадщини з боку територіальної громади; здійснено аналіз можливостей органу місцевого самоврядування щодо формування доказової бази для подання заяви про визнання відумерлою спадщини, що міститься на тимчасово окупованій території за категоріями: час і місце відкриття спадщини, виявлення майна та належність його померлому, відсутність спадкоємців. Визнання спадщини на окупованих територіях відумерлою є не лише практично неможливим через відсутність належної доказової бази, а й може бути передчасним. Відумерлість спадщини може бути застосована не раніше ніж спадкоємець отримає реальну можливість реалізувати своє право, тобто після деокупації. Відповідно, пропонується встановити, що строк подання органом місцевого самоврядування заяви про визнання спадщини відумерлою починає перебіг через шість місяців після деокупації відповідної території.
  • Тип елементу:Публікація,
    Захист права власності на майно, що залишилося на окупованих територіях
    Білоус, Тетяна Йосипівна
    ;
    Мосьпак, С. Д.
    (Державний податковий університет, 2026)
    Збройна агресія проти України та тимчасова окупація частини її територій зумовили масштабні порушення права приватної, комунальної та державної власності. Майно громадян і юридичних осіб, що залишилося на окупованих територіях, зазнає ризику незаконного відчуження, знищення, пошкодження або використання без згоди власників. В умовах обмеженого доступу до таких територій ускладнюється здійснення правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, а також реалізація ефективних механізмів судового захисту й виконання судових рішень. Додатковими викликами є відсутність повної фіксації шкоди, проблеми доказування, колізії юрисдикцій та потреба у відшкодуванні збитків за рахунок держави-агресора. Метою статті є комплексний аналіз національних і міжнародно-правових механізмів захисту права власності на майно, що залишилося на тимчасово окупованих територіях, визначення наявних прогалин у правовому регулюванні та формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства й правозастосовної практики. У процесі дослідження використано діалектичний, формально-юридичний, системно-структурний і порівняльно-правовий методи. Було здійснено аналіз положень Конституції України, норм цивільного законодавства, спеціальних законів щодо правового режиму тимчасово окупованих територій, а також практики національних судів і міжнародних інституцій. Окрему увагу приділено узагальненню судової практики щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії. Під час дослідження встановлено, що чинне законодавство України формально гарантує непорушність права власності навіть в умовах окупації, однак механізми його реалізації залишаються недостатньо ефективними. Також було виявлено проблеми з ідентифікацією обсягу завданої шкоди, збором доказів і доступом до правосуддя для осіб, які втратили контроль над майном, проаналізовано можливості компенсації шкоди через національні суди, міжнародні судові інстанції та спеціальні компенсаційні механізми. Крім того, було обґрунтовано потребу в створенні єдиного державного реєстру пошкодженого та втраченого майна, удосконаленні процедур дистанційного доказування, а також активізації міжнародно-правових інструментів притягнення держави-агресора до відповідальності. Можна зробити висновок, що ефективний захист права власності на майно, яке залишилося на окупованих територіях, потребує комплексного підходу, що поєднує національні й міжнародні механізми. Основні пропозиції полягають у тому, щоб законодавчо закріпити спрощену процедуру фіксації факту втрати або пошкодження майна, розширити можливості електронного правосуддя для постраждалих осіб, забезпечити інтеграцію національних реєстрів із міжнародними компенсаційними механізмами. Також можна розробити державну програму попереднього відшкодування шкоди з подальшим регресним стягненням із держави-агресора, удосконалити інформаційно-правову підтримку громадян щодо способів захисту їхніх майнових прав. Реалізація зазначених заходів сприятиме зміцненню гарантій права власності та відновленню порушених прав осіб, які постраждали внаслідок окупації.
  • Тип елементу:Публікація,
    Правовий акт як комплексна правова категорія
    Шилінгов, Володимир Сергійович
    ;
    Shilinhov, Volodymyr Serhiyovych
    (Державний податковий університет, 2026)
    Стаття присвячена дослідженню проблеми правових актів, що набуває особливої актуальності в контексті правової реформи в Україні. Попри значний обсяг наукових напрацювань у видовому та галузевому вимірах, проблема правових актів як цілісної правової категорії залишається недостатньо розробленою. Наявні в сучасній юриспруденції підходи здебільшого характеризуються методологічною роз’єднаністю та орієнтацією переважно на окремі різновиди актів, що зумовлює потребу в комплексному міжгалузевому дослідженні. Пропонована стаття є спробою сформулювати універсальний підхід до розуміння та аналізу правових актів. У статті обґрунтовується розгляд правового акта як комплексної правової категорії, що охоплює нормативні, індивідуальні та інтерпретаційні форми юридичної діяльності. Це дає змогу осмислення цього явища як: форми реалізації владних повноважень, інструменту комунікації держави із суспільством, структурного елемента механізму правового регулювання, тобто як універсальної форми юридичної діяльності. Запропоновано модель використання категорії «правовий акт» у юридичній освіті. Адже для сучасного правника досить важливо орієнтуватися в складному масиві нормативно-правових актів, складати процесуальні документи, аналізувати судові рішення. Саме розуміння правового акта як універсальної форми юридичної діяльності є ключем для формування таких професійних навичок.