Перегляд за Автор "Мацелик Михайло Олексійович"
Зараз показуємо 1 - 14 з 14
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- Документ16-й Міжнародний конгрес середньовічного канонічного права в Сент-Луїсі (липень 2022 року)(Ірпінь : Університет ДПУ, 2023) Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaТеза присвячена роботі 16-го Міжнародного конгресу середньовічного канонічного права, що відбувся в кампусі Сент-Луїського університету, штат Міссурі, США, з 17 по 23 липня 2022 р. Ці тижневі Конгреси, що проводяться кожні чотири роки по різні боки Атлантики, є головною науковою конференцією в галузі середньовічного канонічного права. Традиційно вони залучають вчених з багатьох країн, включаючи не лише медієвістів і каноністів, але й представників суміжних наукових галузей, таких як західна юриспруденція та правові норми, римське право, церковна та папська історія, теологія та біблійна екзегеза, дослідження рукописів, історія культури, суспільства та ідей. Середньовічне канонічне право протягом сотень років входило до міжнародної системи права та мало значний вплив на розвиток західних правових норм, юриспруденції і судової процедури, на історію християнства, на еволюцію папської влади. The thesis is devoted to the work of the 16th International Congress of Medieval Canon Law, held on the campus of St. Louis University, Missouri, USA, from July 17 to 23, 2022. These week-long Congresses, held every four years on different sides of the Atlantic, are the main a scientific conference in the field of medieval canon law. Traditionally, they attract scholars from many countries, including not only medievalists and canonists, but also representatives of related scientific fields, such as Western jurisprudence and legal norms, Roman law, church and papal history, theology and biblical exegesis, manuscript studies, cultural history, society and ideas. Medieval canon law was part of the international legal system for hundreds of years and had a significant impact on the development of Western legal norms, jurisprudence and judicial procedure, on the history of Christianity, and on the evolution of papal power.
- ДокументВнесок В’єнського Собору 1311–12 років у розвиток середньовічного канонічного права(Ірпінський юридичний часопис, 2022) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaСтаття присвячена дослідженню причин скликання, підготовки і організації роботи, сутності постанов (конституцій, декретів) та їхньої значущості для розвитку канонічного права єдиного в ХІV ст. загальноцерковного собору – а саме В’єннського собору 1311–1312 рр. Авторами констатовано, що В’єннський собор продовжує традиції, закладені попередніми соборами західної церкви, та демонструє подальше зростання ефективного здійснення папством законодавчої влади. Зазначено, що багато питань, пов’язаних з роботою В’єннського собору, довгий час залишалися спірними: дата остаточного оприлюднення конституцій, офіційне набуття чинності соборними постановами; кількість постанов і їх точний зміст; етапи складання соборних декретів (яких саме корегувань зазнав первинний текст). Висловлено думку, що сучасний стан документації усе ще не дозволяє зробити остаточні висновки з цих питань. Доведено, що В’єннський собор відіграв важливу роль у започаткуванні адміністративних, фінансових, судових реформ римських понтифіків авіньйонського періоду. З’ясовано, що головними особливостями В’єннського собору є: 1) вибірковий виклик папою єпископів, як правило, лише по два з кожної церковної провінції (тобто менша порівняно із середньою для соборів ХІІІ ст. кількість учасників); 2) скорочена загальна кількість сесій до трьох (між першою і другою п’ять з половиною місяців, тоді як у XIII столітті кожні 8–20 днів); 3) система комісій для виробки рішень; письмові звіти; 4) звіти готували окремо від різних націй під керівництвом кардиналів і за участю папи; 5) подання («граваміна») були упорядковані в рубрики і зберігалися за географічним поділом. Автори дійшли висновку, що собор сприяв юридичному обґрунтуванню папської приматії, подальшому зростанню прерогатив римських понтифіків у церкві й авторитету середньовічної західної церкви в тогочасному суспільстві. The article is devoted to the study of the reasons for the convocation, preparation and organization of the work, the essence of the resolutions (constitutions, decrees) and their significance for the development of the unified canon law in the 14th century. of the general Church Council – namely the Council of Viennе of 1311–1312. The authors state that the Council of Viennе continues the traditions established by the previous councils of the Western Church and demonstrates the further growth of the papacy's effective exercise of legislative power. It was noted that many issues related to the work of the Council of Viennе remained controversial for a long time: the date of the final promulgation of the cathedral constitutions, the official entry into force of the cathedral decrees; the number of council resolutions and their exact content; stages of drawing up resolutions (which corrections were made to the original text). The opinion is expressed that the current state of documentation still does not allow to draw final conclusions on these issues. It is proved that the Council of Viennе played an important role in initiating the administrative, financial, and judicial reforms of the Roman pontiffs of the Avignon period. It has been found that the main features of the Council of Viennе are: 1) selective calling by the pope of bishops, as a rule, only two from each church province (that is, the number of participants is smaller compared to the average for the cathedrals of the 13th century); 2) reduced the total number of sessions to three (between the first and second five and a half months, while in the 13th century every 8–20 days); 3) a system of commissions for making decisions; written reports; 4) reports were prepared separately from different „nations‟ under the leadership of the cardinals and with the participation of the pope; 5) submissions („gravamina‟) were organized into categories and stored by geographical division. The authors came to the conclusion that the Council contributed to the legal justification of the papal primacy, the further growth of the prerogatives of the Roman pontiffs in the Church and the authority and weight of the medieval Western Church in the contemporary society.
- ДокументДоходи англійської корони від прямого та непрямого оподаткування за володарювання Генріха V (1413–1422)(Дніпро : Університет митної справи та фінансів, 2022) Мацелик Михайло Олексійович; Санжаров Валерій Анатолійович; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharov Valery AnatoliiovychСубсидії короні, затверджені парламентом є підґрунтям сенсаційних військових досягнень і виявом успішності правління Генріха V, яке відзначене одним з податкових сплесків в Англії протягом Столітньої війни. До початку XIV століття екстраординарні витрати корони значною мірою підтримувалися прямим оподаткуванням мирян та духовенства. Але встановлення субсидії на шерсть як постійного елемента митної системи з 1340-х років і надалі означало, що до кінця Столітньої війни стане нормою перевищення доходів від непрямого оподаткування порівняно з надходженнями від прямих субсидій – так було на початку і наприкінці правління Генріха V. Незважаючи на порівняно високу прибутковість митної системи, пряме оподаткування за Генріха V завжди перевищувало непряме протягом шести фінансових років, що припадають на військові дії на континенті. Протягом століття після Чорної смерті фактично не було іншого періоду, в якому пряме оподаткування надавало б таку велику частку королівського доходу і, отже, становило настільки важливий ресурс у фіскальному арсеналі корони. Crown subsidies approved by Parliament are the basis of sensational military achievements and a manifestation of the success of the reign of Henry V, which was marked by one of the tax surges in England during the Hundred Years' War. Until the beginning of the 14th century, the extraordinary expenses of the crown were largely supported by direct taxation of the laity and the clergy. But the establishment of the wool subsidy as a permanent feature of the customs system from the 1340s onwards meant that by the end of the Hundred Years' War it would be the norm for revenues from indirect taxation to exceed revenues from direct subsidies - this was the case at the beginning and end of Henry V's reign. Despite the relatively high profitability of the customs system, direct taxation under Henry V always exceeded indirect taxation during the six fiscal year’s corresponding to the war on the continent. In the century following the Black Death, there was virtually no other period in which direct taxation provided such a large proportion of the royal revenue and therefore constituted such an important resource in the crown's fiscal arsenal.
- ДокументЕволюція стратегії кібербезпеки Німеччини протягом останніх трьох десятиліть: інституційний та правничий виміри(Вінниця : Європейська наукова платформа, 2023) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharova Galina Fedorivna; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharov Valery AnatoliiovychПротягом трьох останніх десятиліть Федеральний уряд Німеччини створив Федеральне відомство з інформаційної безпеки (BSI), визначив його повноваження, а також роль і сфери діяльності, обмеживши діапазон його відповідальності інформаційною інфраструктурою. У міру того, як суспільство ставало все більш оцифрованим і майже кожен аспект життя суспільства так чи інакше починав залежати від цифрових технологій, діапазон відповідальності та захисту BSI розширювався. Другий етап німецької стратегії кібербезпеки розширив сферу безпеки від уряду та військових до цивільної сфери. Нарешті, на сучасному (третьому) етапі оновлена версія Стратегії кібербезпеки Німеччини 2016 року зробила акцент на комплексному підході до зміцнення ІТ-систем, об’єднанні зусиль та поширенні співпраці на національному та міжнародному рівнях, бажанні створити численні державно-приватні партнерства. Стратегія кібербезпеки визнає готовність Німеччини взяти на себе провідну роль у координації зусиль і стандартів з багатонаціональними організаціями. Але кібербезпекова стратегія Німеччини навіть не розглядає можливості проведення упереджувальних наступальних кібероперацій. Over the past three decades, the German Federal Government has created the Federal Office for Information Security (BSI), defined its mandate, role and areas of activity, limiting its scope of responsibility to information infrastructure. As society became increasingly digitized and almost every aspect of society became dependent on digital technology in one way or another, the scope of BSI's responsibilities and protections expanded. The second phase of Germany's cyber security strategy expanded the realm of security from the government and military to the civilian realm. Finally, in the current (third) phase, the updated version of Germany's Cyber Security Strategy 2016 emphasized an integrated approach to strengthening IT systems, joining efforts and expanding cooperation at the national and international levels, and the desire to create numerous public-private partnerships. The cyber security strategy recognizes Germany's willingness to take the lead in coordinating efforts and standards with multinational organizations. But Germany's cyber security strategy does not even consider the possibility of preemptive offensive cyber operations.
- ДокументЕкономічна теорія(Ірпінь, 2019) Мацелюх Наталія Петрівна; Касьяненко Любов Михайлівна; Максименко Іван Андрійович; Теліщук Микола Миколайович; Мартиненко Валентина Віталіївна; Скорик Марина Олегівна; Старостенко Ганна Григорівна; Мацелик Михайло Олексійович; Круш Петро Васильович; Корж Марина Анатоліївна; Поснова Тетяна Вікторівна; Теліщук Мирослава Миколаївна; Matseliukh Nataliia Petrivna; Kasianenko Liubov Mykhailivna; Maksymenko Ivan Andriiovych; Telishchuk Mykola Mykolaiovych; Martynenko Valentyna Vitaliivna; Skoryk Maryna Olehivna; Starostenko Hanna Hryhorivna; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Krush Petro Vasylovych; Korzh Maryna Anatoliivna; Posnova Tetiana Viktorivna; Telishchuk Myroslava MykolaivnaНавчальний посібник включає десять тем. Призначений для студентів, які здобувають ступінь вищої освіти першого (бакалаврського) рівня денної та значної форми навчання галуз знань 08 «Право» спеціальні 0 «Право», а також буде корисним магістрам, аспірантам, науково-педагогічним працівникам, які викладають економічні та правничі дисципліни. The tutorial includes ten topics. For students who receive a degree of higher education of the first (bachelor's) level of full-time and part-time education in the field of knowledge 08 "Law" special 0 "Law", and will be useful for masters, graduate students, research and teaching staff teaching economics and law.
- ДокументЗлочини і «кримінальні» провадження проти прелатів в церковному судочинстві XII-XIV століть(Юридичний науковий електронний журнал–, 2022) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaСтаття присвячена дослідженню сучасного стану розробки проблеми середньовічного церковного правосуддя і «кримінальних» проваджень проти злочинів, скоєних прелатами (церковними особами): особливостей джерельної бази, типології злочинів, загальної характеристики розгляду справ, результатів папського судочинства. Авторами констатовано, що проблема злочинності серед священнослужителів та її викорінення в Середні віки останнім часом привертає дослідницьку увагу саме як проблема, а не як колекціонування окремих випадків. Висловлено думку, що матеріал досліджено нерівномірно (для XIII століття – по всіх відомих понтифікатах, для XIV-го – вибірково), тому зарано говорити про існування якихось «тенденцій розвитку» і необхідно обумовити попередній характер висновків і узагальнень. З’ясовано типологію середньовічних кримінальних діянь, вплив обставин (місця і часу скоєння злочинів, кількості причетних осіб, використання зброї) і мотиви девіантної поведінки (гнів, пияцтво, ненависть). Відзначено, що головною метою церковного правосуддя є не покарання злочинців згідно з приписами, передбаченими законом, а виправлення, намагання змінити поведінку право- порушників. Автори звернули увагу на систематизацію покарань священнослужителів і монахів, які визнавалися невиправними, та поширення практики тюремного ув’язнення. Підтверджено висновок, що детальна розробка кримінального складника церковного права сприяє росту бюрократичного апарату, відповідального за виявлення і виправлення відхилень від норми. Обґрунтовано, що судовий складник органічно доповнює вибудовану папством дієву адміністративну систему, яка внаслідок реформ «авіньйонського періоду» набула контролю над всіма щаблями церковної організації. Стосовно прелатів це рекомендації, призначення, перевірка відповідності кандидатів (вік, освіта, моральні якості/чесноти, ордени, бенефіції), дозвіл на проведення і затвердження результатів виборів, сплата загальних служб, розгляд суперечок і апеляцій. Автори дійшли висновку, що сучасні уявлення дають досить сталу картину папського цивільного і кримінального правосуддя як знаряддя контролю над церковною ієрархією і інструменту для посилення централізованого управління. The article is devoted to the study of the current state of the development of the problem of medieval church justice and ‘criminal’ proceedings against crimes committed by prelates: features of the source base, typology of crimes, general characteristics of case proceedings, results of papal justice. The authors state that the problem of crime among clerics and its eradication in the Middle Ages has recently attracted more and more research attention precisely as a problem, and not as a collection of individual cases. The opinion was expressed that the material was studied unevenly (for the 13th century – for all known pontificates, for the 14th – selectively), therefore it is too early to talk about the existence of any ‘developmental trends’ and it is necessary to discuss the preliminary nature of the conclusions and generalizations. The typology of medieval criminal acts, the influence of circumstances (the place and time of the crime, the number of persons involved, the use of weapons) and the motives of deviant behavior (anger, drunkenness, hatred) are clarified. It was noted that the main objective of church justice is not to punish criminals in accordance with the prescriptions provided by law, but to correct, try to change the behavior of offenders. The authors drew attention to the systematization of punishments of criminal clergymen and monks, recognized as incorrigible, and the spread of the practice of imprisonment. The conclusion that the detailed development of the criminal component of church law contributes to the growth of the bureaucratic apparatus responsible for identifying and correcting deviations from the norm is confirmed. It is substantiated that the judicial component organically complements the effective administrative system built by the papacy, which as a result of the reforms of the Roman papacy of the ‘Avignon period’ gained control over all levels of the church organization. In relation to prelates, these are recommendations, appointments, verification of the suitability of candidates (age, education, moral qualities/virtues, orders, benefices), permission to hold and approve the results of elections, payment of general services, consideration of disputes and appeals. The authors came to the conclusion that modern ideas give a fairly stable picture of papal civil and criminal justice as an instrument of control over the church hierarchy and a tool for strengthening centralized administration.
- ДокументПапське судочинство в класичне Середньовіччя: Апостольська Пенітенціарія(Юридичний науковий електронний журнал, 2022) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaСтаття присвячена дослідженню змін в організації роботи Апостольської Пенітенціарії за римських пап Авіньйонського періоду (1305–1378). Авторами констатовано, що Пенітенціарія розвинутого середньовіччя була однією з найважливіших установ управління Церквою. Значення Апостольської Пенітенціарії постійно зростає зі збільшенням «помилувальних» зверненнь до папи (особистих та через прокурорів). Висловлено думку, що реформування Пенітенціарії папами Авіньйонського періоду є складовою процесу конструювання нової етато-юридичної моделі Західної Християнської Церкви. З’ясовано, що основними елементами структурного реформування Пенітенціарії Авіньйонського періоду були: скорочення числа писарів пенітенціарії, здійснене Клементом V у 1311 р.; оприлюднення нових формуляру і статуту Пенітенціарії Бенедиктом XII у 1338 р.; перелік нових «таксацій» за складання та завірення документів; розробка статуту та запис звичаїв колегії переписувачів у 1350-1376 рр.; юридичне визначення обов’язків і привілеїв молодших пенітенціаріїв. Відзначено, що керівництво службою знаходиться в руках довірених та близьких до понтифіка осіб – кардиналів, діяльність останніх стає все більш спеціалізованою. Заохоченням для молодших пенітенціаріїв були єпископські престоли. Обґрунтовано, що просування службовців папського двору на віддалені єпископські кафедри авіньйонськими папами одночасно розширювало межі власної влади римських понтифіків у Церкві. Доведено, що ніяка інша категорія папських функціонерів не мала такого строкатого «національного» складу. У списку ста пенітенціаріїв, для яких можливо ідентифікувати місце походження, згадуються представники 12 «націй». Констатовано, що колегія переписників Пенітенціарії користувалася самостійністю і не залежала від колегії переписників папських були, була організаційно і дисциплінарно автономною; службовці пенітенціарії (писарі) приносили присягу і були підпорядковані головному пенітенціарію. Автори дійшли висновку, що Апостольська Пенітенціарія протягом Авіньйонського періоду стає окремим підрозділом папської курії з чітким адміністративним устроєм, визначеними повноваженнями, корпоративною структурою The article is devoted to the study of changes in the organization of the work of the Apostolic Penitentiary under the Roman popes of the Avignon period (1305-1378). The authors state that the Penitentiary of the late Middle Ages was one of the most important institutions for governing the Church. The importance of the Apostolic Penitentiary is constantly growing with the increase of petitiones to the Pope (personal and through proctors). It is believed that the reform of Penitentiary by the popes of the Avignon period is part of the process of constructing a new etatico-legal model of the Western Christian Сhurch. It was found that the main elements of the structural reform of the Penitentiary of the Avignon period were: the reduction of the number of penitentiary clerks by Clement V in 1311; promulgation of new forms and statutes of the penitentiary by Benedict XII in 1338; a list of new “assessments” for drawing up and certifying documents; elaboration of the statute and recording of the customs of the board of scribes in 1350-1376; legal definition of the responsibilities and privileges of minor penitentiaries. It is noted that the leadership of the service is in the hands of proxies and close to the Pope – cardinals (major penitentiary), the activities of the latter are becoming more specialized. Episcopal thrones were an encouragement to minor penitentiaries. It is substantiated that the promotion of the papal court officials to remote episcopal chairs by the popes of Avignon at the same time expanded the limits of the Roman pontiffs’ own power in the church. It is proved that no other category of papal functionaries had such a diverse “national” composition. The list of one hundred penitentiaries for which origins can be identified mentions 12 “nations”. It was stated that the board of scribes of the penitentiary was independent of the scribes of papal charters, had its own discipline and autonomy, employees of the penitentiary (scribes) took an oath and obeyed the major penitentiary. The authors came to the conclusion that the Apostolic Penitentiary during the Avignon period became a separate unit of the papal curia with a clear administrative organization, defined powers, corporate structure.
- ДокументПравова характеристика карально-репресивного апарату 1920-1930 років (на прикладі роботи міліції Донеччини та Луганщини)(Європейські перспективи, 2023) Кудін Сергій Володимирович; Мацелик Михайло Олексійович; Григорчук Мирослав Васильович; Kudin Serhii Volodymyrovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Hryhorchuk Myroslav VasylovichМетою статті є аналітико-правове дослідження ролі і значення міліції у карально-репресивній діяльності проти українського народу виконавчих і правоохоронних органів у період 1920-1930 років на територіях Донецької і Луганської областей. Опрацьований науковий матеріал і досліджені архівні матеріали дали змогу прояснити справжню ситуацію навколо діяльності вказаних управнених органів на напрямку викорінення українських ідей, будь-яких проявів інакомислення чи прагнення до самовизначення як самостійної держави. Юридичний аналіз архівних документів та дослідження наукового доробку з проблем формування та функціонування тоталітарно-репресивних механізмів знищення основ української державності сприяв виведенню авторських суджень щодо особливостей утвердження режиму залякування корінного населення Донеччини і Луганщини, придушення будь-яких проявів чи громадянських рухів на напрямках побудови самостійної держави. Обраний методологічний інструментарій забезпечив дотримання логічної лінії при дослідженні правових і економічних чинників, покладених в основу карально-репресивної політики радянського тоталітарного режиму. Застосовані наукові методи (компаративний, екстраполяції, аналізу та синтезу, інтегративний та ін.) надали можливість проаналізувати масив документів, що забезпечило більш повне розуміння сутності керівних документів центральних органів радянської влади. Зроблені авторські висновки стали підґрунтям для виведення окремих узагальнень про процеси формування і провадження репресивно-каральних заходів відносно представників української інтелігенції та прогресивно налаштованої частини українського суспільства. The purpose of the article is an analytical and legal study of the role and signifi cance of the militia in punitive and repressive activities against the Ukrainian people of executive and law enforcement agencies in the period 1920-1930 in the territories of Donetsk and Luhansk regions. The developed scientifi c material and researched archival materials made it possible to clarify the real situation surrounding the activities of the indicated equalized bodies in the direction of eradicating Ukrainian ideas, any manifestations of dissent or striving for self-determination as an independent state. The legal analysis of archival documents and the research of scientifi c works on the problems of the formation and functioning of totalitarianrepressive mechanisms for the destruction of the foundations of Ukrainian statehood contributed to the derivation of the author’s judgments regarding the peculiarities of the establishment of the regime of intimidation of the indigenous population of Donetsk and Luhansk regions, suppression of any manifestations or civil movements in the direction of building an independent state. The selected methodological toolkit ensured the observance of a logical line in the study of the legal and economic factors underlying the punitive and repressive policy of the Soviet totalitarian regime. The analyzed array of documents contributed to a more complete understanding of the essence of the governing documents of the central bodies of the Soviet government, which became the basis for drawing the author’s conclusions about the processes of formation and implementation of repressive and punitive measures against representatives of the Ukrainian intelligentsia and the progressive part of Ukrainian society.
- ДокументПравове підґрунтя середньовічної папської дипломатії: інститут легатів(Юридичний науковий електронний журнал, 2022) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaСтаття присвячена дослідженню середньовічної правової рефлексії стосовно інституту папських легатів, «officium legationis» і дипломатичного представництва, ролі канонічного права в концептуалізації посади посла і розробці ідеї дипломатичної «професії». Авторами констатовано, що середньовічне канонічне право протягом сотень років мало значний вплив на розвиток західних правових норм та сприяло розвитку системи міжнародного права, оформленню дипломатичного права, визначенню сутності посольської служби, затвердженню імунітету послів і поширенню практики постійного дипломатичного представництва. Відзначено, що недоторканність папських посланців була закріплена в «Декреті» Граціана, заснованому на римському праві, і порушення негайно каралося інтердиктом і відлученням. Папа Гонорій III (1216–1227) прийняв конституцію, яка прирівнювала напади на кардиналів до злочинів проти величності. З’ясовано рангові градації в межах легатської функції, повноваження легатів, нунціїв та нижчих за статусом посланців, матеріальні умови, фінансове забезпечення та затратність місій, організація роботи легатської канцелярії, інструкції та звіти, нагорода або компенсація, імунітет та привілеї папських посланців. Обґрунтовано, що правова норма інституту легатства склалася протягом XIII століття і була лише вдосконалена у пізньому середньовіччі з точки зору світського правосуддя. Підтверджено висновок, що інститут еволюціонував від тимчасових місій легатів до постійної нунціатури як стабільного дипломатичного представництва папства при імператорському, королівських та княжих дворах. Висловлено думку, що вплив папства і канонічного права сприяли формуванню поля світських ранньомодерних та сучасних дипломатичних концепцій і практик. Автори дійшли висновку, що останні дослідження ставлять під сумнів класичну дихотомію між середньовічною та сучасною дипломатією, відкривають нові можливості завдяки багаторівневому аналізу джерел, переорієнтуються на вивчення насамперед комунікативного складника дипломатії (як простору для взаємодії та переговорів), множинності дипломатичних акторів. The article is devoted to the study of medieval legal reflection regarding the institution of papal legates, ‘officium legationis’ and diplomatic representation, the role of canon law in the conceptualization of the ambassador's position and the development of the idea of the diplomatic ‘profession’. The authors stated that medieval canon law for hundreds of years had a significant impact on the development of Western legal norms and contributed to the development of the international law system, the formulation of diplomatic law, the definition of the essence of the diplomatic service, the approval of the immunity of ambassadors and the spread of the practice of permanent diplomatic representation. It is noted that the inviolability of papal envoys was enshrined in the “Decretum” of Gratian, based on Roman law, and violation was immediately punished by interdict and excommunication. Pope Honorius III (1216–1227) adopted a constitution that equated attacks on cardinals with crimes against majesty. The rank gradations within the legate function, the powers of legates, nuncios and lower-status envoys, material conditions, financial support and cost of missions, organization of work of the legate office, instructions and reports, reward or compensation, immunity and privileges of papal envoys have been clarified. It is substantiated that the legal norm of the institution of legacies developed during the 13th century and was only improved in the late Middle Ages from the point of view of secular justice. The conclusion that the institute evolved from the temporary missions of the legates to the permanent nunciature as a stable diplomatic representation of the papacy at the imperial, royal and princely courts is confirmed. The opinion is expressed that the influence of the papacy and canon law contributed to the formation of the field of secular early modern and modern diplomatic concepts and practices. The authors came to the conclusion that the latest studies question the classic dichotomy between medieval and modern diplomacy, open up new opportunities thanks to the multi-level analysis of sources, reorient to the study of primarily the communicative component of diplomacy (as a space for interaction and negotiations), the multiplicity of diplomatic actors.
- ДокументСередньовічне церковне судочинство: цивільний та кримінальний процеси(Ірпінський юридичний часопис, 2022) Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Бинюк Наталія Михайлівна; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina Fedorivna; Binuk Natalia MykhailivnaСтаття присвячена дослідженню характеру змін у церковному середньовічному судочинстві XII–XIV століть під впливом юрисдикційного ренесансу та оформлення структурованої системи церковного права. Юрисдикційна компетенція церкви поступово розширювалася: таїнства (насамперед шлюб), злочини проти віри (єресь, чаклунство, магія), клятви й обітниці, справи, що стосуються церковних осіб, місць, речей, були виключно у веденні церковного правосуддя; звичайні правопорушення і злочини розглядалися церковними трибуналами в конкуренції зі світським правосуддям. Констатовано, що судова процедура (ordo iudiciarius) була однією з найактуальніших галузей, в яких правознавці створили нову юриспруденцію за принципами римського права (Паукапалея, Стефан з Турне). У статті проаналізовані структура, організаційні засади і процедури (цивільна та кримінальна) розгляду справ. Зазначено, що церковна система цивільного та кримінального правосуддя брала до уваги широкий спектр канонічних правопорушень, які варіювалися від дрібних відхилень норм поведінки до злочинів найвищої тяжкості. Можна вважати доведеним, що канонічні суди на початку XII ст. ще не мали систематичної структури, їм не вистачало кваліфікованого персоналу для впорядкованого та систематичного ведення справ. Автори вважають, безперечно, що канонічне процесуальне право ставало все більш складним, а процедурні технічні тонкощі вимагали навичок професійної групи юридичних експертів. Папа Клемент V конституцією «Saepe contingit» визначив елементи спрощеної канонічної процедури. Це сприяло прискоренню стандартного цивільного процесу в церковних судах. Кримінальне судочинство в церковних судах також зазнало фундаментальних змін упродовж XIII ст. Основними з них були відмова від судових випробувань у світських судах та введення інквізиційної процедури в церковних трибуналах. Зроблено висновок, що до XIV століття влада Латинської Церкви створила досконалий апарат для забезпечення правопорядку та судового розгляду. The article is devoted to the study of the nature of changes in the ecclesiastical medieval judiciary of the XII-XIV centuries under the influence of the jurisdictional renaissance and the design of a structured system of ecclesiastical law. The jurisdiction of the Church gradually expanded: sacraments (primarily marriage), crimes against the faith (heresy, witchcraft, magic), oaths and vows, matters concerning church persons, places, things were in the exclusive jurisdiction of ecclesiastical justice; ordinary offenses and crimes were considered by ecclesiastical tribunals in competition with secular justice. It was stated that litigation (ordo iudiciarius) was one of the most relevant areas in which jurists created a new jurisprudence on the principles of Roman law (Paukapalea, Stephen of Tournai). The article analyzes the structure, organizational principles and procedures (civil and criminal) of cases. It is noted that the church system of civil and criminal justice took into account a wide range of canonical offenses, which ranged from minor deviations from the rules of conduct to crimes of the highest gravity. It can be considered proven that the canonical courts in the early XII century. they did not yet have a systematic structure, they lacked trained staff to conduct orderly and systematic affairs. The authors believe that it is indisputable that canon law has become increasingly complex, and procedural technical subtleties required the skills of a professional team of legal experts. Pope Clement V defined the elements of a simplified canonical procedure in the ‘Saepe contingit’ constitution. This helped speed up the standard civil process in church courts. Criminal proceedings in ecclesiastical courts also underwent fundamental changes during the thirteenth century. The main ones were the rejection of judicial trials in secular courts and the introduction of inquisitorial procedure in ecclesiastical tribunals. It is concluded that by the 14th century the authorities of the Latin Church had created a perfect apparatus for ensuring law and order and trial.
- ДокументСередньовічний європейський дипломатичний вимір (XIII–XV століття): поле дослідження, досягнення і нові підходи(Актуальні проблеми держави і права, 2022) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo OleksiiovychСтаття присвячена дослідженню основних особливостей середньовічної дипломатії, шляхів формування дипломатичних інститутів і практик, запозичень і відмінностей дипломатії в Середні віки і ранньомодерну добу, а також огляду досягнень та сучасних підходів до вивчення дипломатичного складника в історії міжнародних відносин в середньовічній Європі. Авторами констатовано зростання в науковому обігу кількості і збільшення розмаїття опублікованих документів, що розкривають різні аспекти міжнародних відносин. Аналіз джерел демонструє, що основними рисами дипломатії Середніх віків є: 1) зростання ролі писемних практик в державному управлінні з поширенням використання паперу (інституалізація державних відомств); 2) покращення можливостей зберігання документів і створення спеціалізованих архівів; 3) поширення дипломатичних практик, тісно пов’язаних з владними повноваженнями; 4) розростання дипломатичного персоналу; 5) вплив папства і канонічного права на формування поля дипломатичних концепцій і практик. Стаття доводить, що дослідження історії дипломатії пов’язані зі спробами зрозуміти витоки взаємин між сучасними державами, а вивчення минулих зовнішніх відносин використовується для легітимізації поточної політики. Висловлено думку, що дослідницькі дискусії відносно шляхів розвитку середньовічних дипломатичних концепцій, інститутів і практик також актуалізовані і пов’язані з проблемами нашого суспільства, такими як зміна форм комунікації, постановка під сумнів (або навіть ігнорування), як вважалося, міцно встановленого міжнародного порядку. Відзначено, шо сучасних дослідників більше цікавлять множинність дипломатичних акторів, роль дипломатії в історії політичних утворень та її характеристика як простору для взаємодії та переговорів. Автори доходять висновку, що останні дослідження ставлять під сумнів класичну дихотомію між середньовічною та сучасною дипломатією та відкривають нові можливості завдяки багаторівневому аналізу. The article is devoted to the study of the main features of medieval diplomacy, ways of forming diplomatic institutions and practices, borrowings and differences of diplomacy in the Middle Ages and the early modern era, as well as a review of achievements and modern approaches to the study of the diplomatic component in the history of international relations in medieval Europe. The authors noted an increase in the scientific circulation of the number and variety of published documents revealing various aspects of international relations. The analysis of the sources shows that the main features of the diplomacy of the Middle Ages are: 1) the growth of the role of written practices in state administration with the spread of the use of paper (institutionalization of state departments); 2) improvement of document storage capabilities and creation of specialized archives; 3) the spread of diplomatic practices closely related to power; 4) growth of diplomatic personnel; 5) the influence of the papacy and canon law on the formation of the field of diplomatic concepts and practices. The article proves that the study of the history of diplomacy is connected with attempts to understand the origins of relations between modern states, and the study of past foreign relations is used to legitimize current policies. The opinion is expressed that research discussions regarding the ways of development of medieval diplomatic concepts, institutions and practices are also relevant and related to the problems of our society, such as changing forms of communication, questioning (or even ignoring), as it was believed, a firmly established international order. It is noted that modern researchers are more interested in the multiplicity of diplomatic actors, the role of diplomacy in the history of political entities and its characteristics as a space for interaction and negotiations. The authors conclude that recent studies question the classic dichotomy between medieval and modern diplomacy and reveal new aspects through many levels of analysis.
- ДокументТретя національна стратегія кібербезпеки Великої Британії: політика «на майбутнє» в динамічному технічному середовищі(Юридичний науковий електронний журнал, 2023) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaСтаття присвячена дослідженню особливостей англійської концепції кібербезпеки та її інституційного і законодавчого наповнення. Можна стверджувати, що Сполучене Королівство є однією з провідних цифрових націй світу і має один з найбільш інтегрованих підходів до національної кібербезпеки. Відзначено, що мета кібербезпеки Великобританії полягає в 1) мінімізації серйозних збоїв («захист»); 2) максимізації економічного процвітання і застосуванні наступальної стратегії дій у кіберпросторі («стримування»); 3) збільшенні можливостей просувати себе у світі, поширювати вплив за кордоном і діяти глобально в національних інтересах («розвиток»). Констатовано, що Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії є однією з провідних економік світу: це, з одного боку, робить країну привабливою мішенню для кіберзлочинців і стратегічних противників, а з другого, – дозволяє залучати значні національні ресурси для розвитку новітніх кібертехнологій. Це актуалізувало розробку надійної протидії викликам динамічного середовища загроз. Способи протидії інформаційним ризикам та кіберзагрозам різних країн формуються по-різному. Автори вважають найхарактернішою рисою концепції кібербезпеки Великої Британії розробку політики орієнтованої «на майбутнє» в динамічному технічному середовищі. Деякі дослідники вважають, що Велика Британія демонструє прихильність «відкритому та безпечному глобальному Інтернету» саме через те, що це надає їй переваги перед іншими країнами. Це чимось нагадує часи видачі каперських патентів і боротьби за «вільне море». Відзначено, що урядова кібербезпекова політика Великої Британії за останні п’ять років дійсно стала більш інтервенціоналістською, випереджальною, націленою на наступальні дії проти ворожих акторів у кіберпросторі. Автори вважають безперечним, що Велика Британія відносно добре підготовлена до вирішення широкого спектру сучасних проблем кібербезпеки, незважаючи на існування певних стратегічних викликів (Brexit та російська підривна діяльність). Зроблено висновок, що у Великій Британії створено відповідну екосистему для розвитку та підтримки сектору кібербезпеки, яка задовольняє поточні вимоги національної безпеки, а уряд планує протидію майбутнім загрозам та готується до завчасної імпліментації новітніх технологій. The article is devoted to the study of the peculiarities of the English concept of cyber security and its institutional and legislative content. The UK is arguably one of the world’s leading digital nations and has one of the most integrated approaches to national cyber security. It is noted that the UK’s cyber security objective is to 1) minimize serious disruptions (“protection”); 2) maximizing economic prosperity and applying an offensive strategy of actions in cyberspace (“deterrence”); 3) increasing opportunities to promote oneself in the world, spread influence abroad and act globally in national interests (“development”). It has been established that the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland is one of the world’s leading economies: on the one hand, this makes the country an attractive target for cybercriminals and strategic adversaries, and on the other, it allows attracting significant national resources for the development of the latest cyber technologies. This actualized the development of a reliable response to the challenges of a dynamic threat environment. Ways of countering information risks and cyber threats in different countries are formed in different ways. The authors believe that the most characteristic feature of the concept of cyber security of Great Britain is the development of a ‘future-oriented’ policy in a dynamic technical environment. Some researchers believe that the UK is showing a commitment to an ‘open and secure global internet’ precisely because it gives it an advantage over other countries. It is somewhat reminiscent of the times of issuing ‘lettres of marque’ and fighting for the ‘free sea’. It is noted that the government’s cyber security policy of Great Britain has indeed become more interventionist, anticipatory, aimed at offensive actions against hostile actors in cyberspace over the past five years. The authors believe that it is indisputable that Great Britain is relatively well prepared to solve a wide range of modern cyber security problems, despite the existence of certain strategic challenges (Brexit and Russian subversive activities). It is concluded that the UK has an appropriate ecosystem for the development and support of a cyber security sector that meets current national security requirements, and that the government plans to counter future threats and prepare for the early implementation of the latest technologies.
- ДокументТретій Латеранський Собор і канонічне право: еволюція законодавства та права церкви в XII столітті(Юридичний науковий електронний журнал, 2023) Санжаров Валерій Анатолійович; Мацелик Михайло Олексійович; Санжарова Галина Федорівна; Sanzharov Valery Anatoliiovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Sanzharova Galina FedorivnaСтаття присвячена дослідженню законодавчого доробку Третього Латеранського Собору (одинадцятого Вселенського за визнанням католицької церкви), сутності прийнятих постанов, сучасних підходів до вивчення особливостей створення, оприлюднення і використання соборного законодавства. Констатовано, що авторитет і поширення папських соборів ХІІ століття залишаються недостатньо дослідженими. Відзначено, що Третій Латеранський собор 1179 р. папи Олександра III єдиний з трьох так званих «загальних» соборів, що відбулися на Латерані в ХІІ ст., який можна вважати відповідним назві «Вселенський». Можна стверджувати, що Собор мав три головні цілі: покласти край розколу та представити подання Олександру ІІІ імперських єпископів, прийняти закони з питань реформи та обговорити протидію єресям. Відзначено, що папа Олександр III і його курія мали на меті, щоб соборні канони забезпечили сукупність загальноприйнятих статутів для управління Церквою. Здається розумним приписати Олександру намір створити «широкий універсальний закон». Звернуто увагу, що соборні канони 1179 р. повторюють матеріал канонів 1139 р. (Другий Латеранський собор, що відбувся за папи Інокентія II) тільки в тих випадках, коли ці канони не були присутні в «Декреті» Граціана. Цей факт, здається, вказує на усвідомлений вибір зберегти матеріали більш раннього собору в рамках правової культури, яка вже прийняла Граціана як основний, але не вичерпний текст. Автори вважають безперечним, що Третій Латеранський Собор значно підвищив юридичну та судову роль папства в Церкві та християнському суспільстві загалом. Зроблено висновок, що соборні канони відігравали таку ж значну роль, як і декреталії, в правових збірниках, у папському управлінняі Латинською Церквою та в «ius novum» протягом періоду його формування наприкінці ХІІ століття The article is devoted to the study of the legislation of the Third Lateran Council (the eleventh Ecumenical Council, as recognized by the Catholic Church), the essence of the adopted resolutions, modern approaches to the study of the peculiarities of the creation, promulgation and use of council legislation. It has been established that the authority and spread of papal councils of the 12th century remain insufficiently researched. It is noted that the Third Lateran Council of 1179 of Pope Alexander III is the only one of the three so-called ‘general’ councils held at the Lateran in the 12th century, which can be considered appropriate for the name ‘Ecumenical’. It can be argued that the Council had three main goals: to put an end to the schism and to present the submissions of the imperial bishops to Alexander III, to pass reform laws and to discuss the opposition to heresies. It was noted that Pope Alexander III and his curia aimed for the council canons to provide a set of universally accepted statutes for governing the Church. It seems reasonable to attribute Alexander’s intention to create a ‘broad universal law’. It is noted that the council canons of 1179 repeat the material of the canons of 1139 (the Second Lateran Council held under Pope Innocent II) only in those cases when these canons were not present in Gratian’s “Decretum”. This fact seems to indicate a conscious choice to preserve the materials of the earlier council within a legal culture that had already accepted Gratian as a primary but not exhaustive text.The authors consider it indisputable that the Third Lateran Council significantly increased the juridical and judicial role of the papacy in the Church and Christian society in general. It is concluded that the canons of the Council played as significant a role as the decretals in the legal collections, in the papal administration of the Latin Church and in the ‘ius novum’ during the period of its formation at the end of the twelfth century.
- ДокументФінансове право України (загальна частина)(Ірпінь : Ун-т ДФС України, 2021) Касьяненко Любов Михайлівна; Мацелик Тетяна Олександрівна; Новицька Наталія Борисівна; Бригінець Олександр Олексійович; Мацелик Михайло Олексійович; Мельник Олена Петрівна; Стріяшко Галина Миколаївна; Чайка Вікторія Вікторівна; Шолкова Тетяна Борисівна; Kasianenko Liubov Mykhailivna; Matselyk Tetiana Oleksandrivna; Novytska Nataliia Borysivna; Bryhinets Oleksandr Oleksiyovych; Matselyk Mykhailo Oleksiiovych; Melnyk Olena Petrivna; Striiashko Halyna Mykolaivna; Chaika Viktoriia Viktorivna; Sholkova Tetiana BorysivnaНавчальний посібник присвячений питанням загальної частини фінансового права України. Детально розглядаються питання правового регулювання публічних фінансів. До структури навчального посібника включені теми, які розкривають сучасні тенденції розвитку науки фінансового права, а саме питання правового регулювання фінансової безпеки держави та фінансового процесу. Кожна тема супроводжується питаннями для самоконтролю, тестами та літературою для поглибленого вивчення. Для студентів та аспірантів закладів вищої освіти, викладачів, а також буде корисним юристам-практикам, науковцям, працівникам органів публічної адміністрації, усім, кого цікавить фінансове право. The study guide is devoted to issues of the general part of the financial law of Ukraine. Issues of legal regulation of public finances are considered in detail. The structure of the textbook includes topics that reveal modern trends in the development of the science of financial law, namely the issue of legal regulation of the financial security of the state and the financial process. Each topic is accompanied by questions for self-control, tests and literature for in-depth study. It will be useful for students and post-graduate students of higher education institutions, teachers, as well as practicing lawyers, scientists, employees of public administration bodies, and anyone interested in financial law.