Характеристика заходів запобігання привласненню в службовій діяльності

Abstract

У статті досліджено комплекс кримінально-правових і кримінологічних засад запобігання привласненню майна службовими особами, передбаченого ст. 191 КК України. Наголошено, що це правопорушення має підвищений рівень суспільної небезпеки, оскільки посягає на стабільність механізму державного управління, деформує функціонування публічної служби та підриває довіру громадян до владних інституцій. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах воєнного стану, коли ефективність і прозорість управління державними ресурсами стає критично важливою для забезпечення обороноспроможності, економічної стійкості та гуманітарної підтримки населення. Проаналізовано правову природу привласнення як форми корисливого службового зловживання, вчиненого через використання посадовою особою своїх повноважень всупереч інтересам служби. Наведено типові способи реалізації цього злочину, встановлені судовою практикою, зокрема маніпулювання обліковими документами, розпорядження ввіреним майном у приватних інтересах, підроблення фінансової звітності, використання проміжних організацій для приховування реального руху активів. Досліджено криміногенні чинники, які сприяють вчиненню привласнення: індивідуально-психологічні характеристики службовців, їхня ціннісна орієнтація, організаційні недоліки в структурі управління, недостатній внутрішній контроль, прогалини в регламентації процедур розпорядження державними ресурсами, надмірна автономність посадових осіб і слабкість механізмів зовнішнього нагляду. В умовах воєнного стану, як підкреслено авторами, додаткові ризики зумовлені спрощенням контрольних процедур, оперативністю закупівель і значними обсягами переміщення матеріальних цінностей і гуманітарних вантажів Обґрунтовано, що ефективна система запобігання повинна розглядатися як багаторівнева структура, яка охоплює кримінально-правові, організаційні, управлінські, фінансові й оперативно-розшукові інструменти. Авторами підкреслено, що превентивний ефект забезпечує не стільки суворість кримінальних санкцій, скільки невідворотність викриття протиправної поведінки, дієвість контролю та аудитів, цифровізація облікових процесів, впровадження антикорупційного комплаєнсу й сучасних систем фінансового моніторингу. Зроблено висновок, що реальна протидія привласненню можлива лише за умови узгодженості інституційних механізмів, удосконалення процедур управління державним майном і формування культури нульової толерантності до корупційних практик.The article examines the complex of criminal law and criminological principles for preventing the misappropriation of property by officials, provided for in Article 191 of the Criminal Code of Ukraine. It is emphasized that this offense has an increased level of public danger, since it encroaches on the stability of the state administration mechanism, deforms the functioning of the public service and undermines citizens' trust in government institutions. This problem becomes particularly relevant in conditions of martial law, when the efficiency and transparency of state resource management becomes critically important for ensuring defense capability, economic stability and humanitarian support for the population. The legal nature of misappropriation as a form of selfish abuse of office committed through the use of an official's powers contrary to the interests of the service is analyzed. Typical methods of committing this crime, established by judicial practice, are given, in particular, manipulation of accounting documents, disposal of entrusted property in private interests, falsification of financial statements, use of intermediary organizations to conceal the real movement of assets. Criminogenic factors that contribute to the commission of embezzlement are investigated: individual psychological characteristics of employees, their value orientation, organizational shortcomings in the management structure, insufficient internal control, gaps in the regulation of procedures for the disposal of state resources, excessive autonomy of officials and weakness of external oversight mechanisms. In conditions of martial law, as emphasized by the authors, additional risks are caused by the simplification of control procedures, the efficiency of procurement and significant volumes of movement of material assets and humanitarian cargo. It is substantiated that an effective prevention system should be considered as a multi-level structure that includes criminal law, organizational, managerial, financial and operational search tools. The authors emphasize that the preventive effect is ensured not so much by the severity of criminal sanctions as by the inevitability of exposing illegal behavior, the effectiveness of control and audits, the digitalization of accounting processes, the implementation of anti-corruption compliance and modern financial monitoring systems. It is concluded that real counteraction to embezzlement is possible only if institutional mechanisms are coordinated, procedures for managing state property are improved, and a culture of zero tolerance for corrupt practices is formed.