Окремі аспекти примирення винного з потерпілим під час вчинення кримінальних правопорушень проти громадського порядку та моральності

Abstract

Примирення винного з потерпілим від кримінального правопорушення являє собою підставу для звільнення від кримінальної відповідальності та видається більш гуманним способом досягнення завдання кримінального судочинства. Інститут примирення за правилами закону про кримінальну відповідальність не є тотожним до інституту угод, що передбачений положеннями кримінального процесуального законодавства. Співвідношення цих двох інститутів, зокрема, розглядають через визначення особи потерпілого та моменту виникнення такого статусу. Переоцінка наслідків виникнення в особи статусу потерпілого за законом про кримінальну відповідальність зумовила формуванням правозастосовної практики, за якої при вчиненні окремих видів кримінальних правопорушень (наприклад, хуліганства) примирення у кримінально-правовому сенсі унеможливлюється. За умов відсутності будь-яких обмежень у законі щодо застосування процедури примирення у кримінальних правопорушеннях проти громадського порядку та моральності неможливість застосування статті 46 КК України не сприяє забезпеченню правової визначеності та дотримання прав і свобод людини. У статті пропонуються варіанти можливих змін до положень статті 46 КК України шляхом доповнення закону новою умовою (забороною) застосування примирення як підстави звільнення від кримінальної відповідальності у разі неможливості виключної ідентифікації усіх потерпілих від кримінального правопорушення. Окрема увага звертається на недосконалості внесення змін до закону через визначення у примітці статті 46 КК України дефініції «публічний інтерес», оскільки її застосування на практиці може бути проблематичним. Така проблематика розглядається через різноманітність підходів до визначення категорії «публічний інтерес». Більше того, судова практика тлумачить це поняття через розкриття поняття «приватний інтерес».Reconciliation between the offender and the victim of the criminal offence is grounds for discharge from criminal liability and considered as a more humane method of achieving the objective of criminal justice. The institution of reconciliation under the law on criminal liability differs from the institution of agreements provided in accordance with the criminal procedural legislation. The correlation of these two institutions, in particular, is considered in view of the victim determination and the moment victim status acquired. The reassessment of the consequences of the victim’s status under the law on criminal liability led to the formation of a law enforcement practice that made reconciliation in the criminal sense impossible in case of committing of certain types of criminal offenses (e.g. mugging). Taking into account absence of any restrictions in the law regarding the reconciliation application in criminal offences against public order and morality the impossibility of applying Article 46 of the Criminal code of Ukraine does not ensure legal certainty and respect for human rights and freedoms. The article offers possible amendments to the provisions of Article 46 of the Criminal code of Ukraine by supplementing the law with the new condition (prohibition) for the application of reconciliation as grounds for discharge from criminal liability if the identification of all victims of the criminal offence is impossible. Particular attention is focused on insufficiency of the amendments through determination of the “public interest” since its application may be problematic in practice. The issue is based on the variety of approaches to defining the category “public interest”. Furthermore, case law interprets this concept in view of the definition of the “private interest”.