Папська юриспруденція та становлення канонічного права

Abstract

Рецензія присвячена розгляду дослідження Девідом д’Авре особливостей і способів розвитку середньовічної папської юриспруденції впродовж 385–1234 рр. від пізньої Античності до створення офіційного збірника папських декреталій «Liber extra» папи Григорія IX, який мав (ставив за мету) замінити всі попередні декретальні зібрання. Констатовано, що Д. д’Авре поставив собі за завдання вивчення «соціального ґрунту» папської декреталістики. Зазначено, що він виділив два етапи сплесків папської юрисдикційної активності: 1) від першої збереженої декреталії папи Сіріція (датованої 385 роком) до декреталій пап Лева I (440–461) та Геласія I (492–496) і появи перших значних та впливових збірників декреталій, починаючи з «Діонісіани» (бл. 500 року); 2) від зібрання попередніх папських декреталій у «Декреті» Граціана (бл. 1140) через епоху декретальних колекцій до «Liber extra» папи Григорія IX (1234). Наголошено, що першому, ранньому, пізньоантичному етапу декреталістики д’Авре приділяє значно більше уваги, його висновки ґрунтуються на глибокому вивченні ранніх декреталій і епохи їх створення; другий етап викладений більш стисло, у чомусь навіть поверхнево. Зазначено, що Д. д’Авре будує свою роботу згідно з традиційним хронологічним викладенням матеріалу, але змушений вдаватись до певних скорочень і узагальнень, щоб вкласти особистісний та інституціональний розвиток однієї з панівних галузей середньовічної науки – канонічного права – в досить обмежений обсяг роботи. Плюсом такого підходу є чітко зазначена авторська позиція з розглянутих питань. Авторські підходи до матеріалу і висновки базуються на використанні методів «інтелектуальної історії» Дж. Г. А. Покока. Зазначено, що причина поширення папських декреталій приблизно 400 р. і знову 1200 р. полягала, на думку Д. д’Авре, в тому, що зміна соціальних умов призвела до повсюдної невизначеності серед складнощів у християнських ритуалах, ієрархіях, статусі духовенства, ставленні до єретиків і доктринальних питаннях. Можна погодитись з думкою автора, що це було «соціальним підґрунтям» для розвитку («сплесків») папської юриспруденції. Зроблено висновок, що Д. д’Авре поєднав ретельне дослідження текстів і рукописів з більш широким соціальним аналізом, привніс нові ідеї та запропонував нові рамки в розробку проблематики папських декреталій.

The review is devoted to consideration of David d'Avray's study of the peculiarities and ways of development of medieval papal jurisprudence during 385–1234 from Late Antiquity to the creation of the official collection of papal decretals "Liber extra" of Pope Gregory IX, which was (intended) to replace all previous decretal collections. It was established that D. d'Avray set himself the task of studying the "social ground" of papal decretalism. It is noted that he singled out two stages of bursts of papal jurisdictional activity: 1) from the first surviving decretal of Pope Siritius (dated 385) to the decretals of Popes Leo I (440–461) and Gelasius I (492–496) and the appearance of the first significant and influential collections decretalium, starting with "Dionysiana" (c. 500); 2) from the collection of previous papal decretals in Gratian's "Decretum" (c. 1140) through the era of decretal collections to the "Liber extra" of Pope Gregory IX (1234). It is emphasized that d'Avray pays much more attention to the first, early, late antique stage of decretalistic, his conclusions are based on a deep study of early decretalia and the era of their creation; the second stage is laid out more concisely, in some ways even superficially. It is noted that D. d'Avray builds his work according to the traditional chronological presentation of the material, but is forced to resort to certain abbreviations and generalizations in order to fit the personal and institutional development of one of the dominant branches of medieval science – canon law – into a rather limited scope of work. A plus of this approach is a clearly stated author's position on the issues under consideration. The author's approaches to the material and conclusions are based on the use of J. G. A. Pocock's "intellectual history" methods. It was noted that the reason for the spread of papal decrees around 400 and again in 1200 was, according to D. d'Avray, that the change in social conditions led to widespread uncertainty amid complexities in Christian rituals, hierarchies, the status of the clergy, attitudes towards heretics and doctrinal issues. One can agree with the author's opinion that this was the "social basis" for the development ("surges") of papal jurisprudence. It is concluded that D. d'Avray combined a thorough study of texts and manuscripts with a broader social analysis, brought new ideas and proposed new frameworks in the development of the problematic of papal decretals.