Декомунізація та дерусифікація законодавства України як напрями сучасної правотворчої діяльності

Abstract

У статті досліджено дерусифікацію та декомунізацію як актуальні напрями правотворчої діяльності в Україні. Зазначено, що вони набули особливого значення після початку повномасштабного вторгнення рф. Проаналізовано основні законодавчі зміни, спрямовані на нейтралізацію російського впливу на сферу публічного простору та культури. Окрему увагу приділено ухваленому 2023 року Закону України «Про особливості державної політики з відновлення національної пам ’яті та подолання наслідків колоніального минулого», який визначив правові механізми очищення топоніміки, демонтажу пам’ятників і заборони на пропаганду російського імперського спадку. Розглянуто роль органів місцевого самоврядування в правотворчій діяльності на рівні громад, зокрема через ухвалення рішень про перейменування вулиць, демонтаж пам’ятників тощо. Підкреслено, що ці дії не є виключно політичними або символічними, а становлять елемент системної деколонізації та соціально-культурної безпеки. На прикладі конкретних рішень місцевих рад показано масштаби та регіональну специфіку цього процесу. У статті узагальнено сучасні підходи до розуміння дерусифікації як багатовимірного явища, що вимагає не лише правових, але й інституційних, культурних та інформаційних рішень. Обґрунтовано потребу в посиленні координації між центральною та місцевою владою, а також залучення громадськості до формування політики дерусифікації. У підсумку зроблено висновок про те, що дерусифікація в Україні є складовою сучасної моделі правотворення, яка відповідає викликам воєнного часу та спрямована на формування нової ідентичності української державності. Зроблено висновок про те, що попри значні досягнення у сфері дерусифікації, цей напрям правотворчої діяльності супроводжується рядом проблем. Зокрема, відсутність єдиного координаційного механізму між центральними та місцевими органами влади ускладнює уніфікацію підходів до перейменування топонімів, демонтажу пам’ятників і зміни символіки. Також в окремих громадах фіксується супротив або нерозуміння сутності процесів дерусифікації, що свідчить про потребу в ширшій інформаційній підтримці та просвітницькій роботі серед населення. Також існує проблема недостатньої систематизованості нормативно-правового забезпечення цього процесу, зокрема відсутності нормативно-правового акта, який би врегулював усі аспекти дерусифікації.

The article examines de-russification and de-communization as relevant areas of law-making activity in Ukraine. It is noted that they have acquired particular importance after the start of the fullscale invasion of the russian federation. The main legislative changes aimed at neutralizing Russian influence on the sphere of public space and culture are analyzed. Special attention is paid to the Law of Ukraine “On the Peculiarities of State Policy fo r the Restoration of National Memory and Overcoming the Consequences of the Colonial P ast”, adopted in 2023, which defined the legal mechanisms for the purification of toponymy, the dismantling of monuments, and the ban on the propaganda of the Russian imperial heritage. The role of local governments in law-making activity at the community level is considered, in particular through the adoption of decisions on the renaming of streets, the dismantling of monuments, etc. It is emphasized that these actions are not exclusively political or symbolic, but constitute an element of systemic decolonization and socio-cultural security. The scale and regional specificity of this process are shown on the example of specific decisions of local councils. The article summarizes modern approaches to understanding derussification as a multidimensional phenomenon that requires not only legal, but also institutional, cultural and informational decisions. The need for increased coordination between central and local authorities, as well as public involvement in the formation of derussification policy, is substantiated. As a result, the conclusion is made that derussification in Ukraine is a component of a modern model of lawmaking that meets the challenges of wartime and is aimed at forming a new identity o f Ukrainian statehood. The conclusion is made that despite significant achievements in the field of derussification, this area o f lawmaking is accompanied by a number of problems. In particular, the lack of a single coordination mechanism between central and local authorities complicates the unification of approaches to renaming toponyms, dismantling monuments and changing symbols. Also, in some communities, there is resistance or misunderstanding of the essence of the derussification processes, which indicates the need fo r broader information support and educational work among the population. There is also a problem of insufficient systematization of the regulatory and legal support fo r this process, in particular, the lack of a regulatory and legal act that would regulate all aspects of derussification.