Процесуально-правове становище свідка в середньовічному церковному судочинстві згідно з приписами «Декрета» Граціана

Abstract

Правовідносини, пов’язані з процесуально-правовим становищем свідка активно вивчаються в сучасній юридичній науці. Згідно норм канонічного права свідок мав відповідати правовим, моральним і особистісним вимогам. Болонський юрист Граціан включив до свого «Декрету» тисячолітні досягнення римської та канонічної юриспруденції. У його вченні про свідків акумульовано традиції та надбання римського та церковного судочинства щодо: 1) дотримання судової процедури згідно закону; 2) необхідності встановлення правди щодо фактів; 3) потреби винесення справедливого рішення по справі. Відповідно до «Декрету» Граціана, виконанню цієї функції перешкоджали підозрілість, неприязнь між свідком і обвинуваченим, безгрошів’я, ведення невідповідного способу життя, погана репутація (infames), явні недоліки в моральній сфері, відсутність сповідання і проповідування правдивої віри. Звинувачені у злочинах, засуджені на публічному суді, колишні в’язні державних в’язниць, ті, хто публічно наживався на розпусті та ті, хто отримав гроші за дачу або відмову давати свідчення, відлучені від церкви не могли бути свідками. Багатий історичний досвід вивчення функціонування інституту свідка має привернути увагу сучасних законодавців для подальшого вдосконалення процесуального законодавства.

Legal relations related to the procedural and legal status of a witness are actively studied in modern legal science. According to the norms of canon law, a witness had to meet legal, moral and personal requirements. The Bolognese lawyer Gratian included in his “Decree” the thousand-year achievements of Roman and canonical jurisprudence. His doctrine of witnesses accumulated the traditions and achievements of Roman and ecclesiastical jurisprudence regarding: 1) compliance with judicial procedure according to the law; 2) the need to establish the truth about the facts; 3) the need to make a fair decision on the case. According to Gratian’s “Decree”, the fulfillment of this function was hindered by suspicion, hostility between the witness and the accused, lack of money, leading an inappropriate lifestyle, bad reputation (infames), obvious shortcomings in the moral sphere, lack of confession and preaching of the true faith. Those accused of crimes, convicted in a public trial, former prisoners of state prisons, those who publicly profited from debauchery and those who received money for giving or refusing to give testimony, excommunicated from the church could not be witnesses. The rich historical experience of studying the functioning of the witness institution should attract the attention of modern legislators for further improvement of procedural legislation.