Юриспруденція у Візантії в Середні віки

Abstract

Стаття присвячена дослідженню візантійсько-східної лінії спадкоємності з юриспруденційною традицією пізнього римського періоду в Середні віки. Смерть славетного імператора-правника Юстиніана (527–565) та тривала криза імперського державного устрою знаменували кінець органічного розвитку історичного римського права і початок нового етапу розвитку юриспруденції. Відзначено, що після Юстиніанового правничого ренесансу імператори певний час (між початком VII століття та серединою IX століття) більше не брали на себе ініціативу нових кодифікацій чи видання офіційних збірників права і лише запроваджували окремі закони («новели»), відповідно до потреб моменту. Можна стверджувати, що законотворча діяльність цього періоду спрямована на переклад грецькою мовою римських законів з переглядом та модернізацією їхнього змісту. Констатовано, що тенденція до відновлення та оновлення «стародавнього» Юстиніанового права призвела до появи нової та процвітаючої юридичної літератури у Візантії у X та XI століттях. Відзначено, що після нової імперської кодифікації права за доби македонської династії виникла компіляційна література, яка зосереджувалася або на спрощенні матеріалу з імперських законів («Василік»), або на його уточненні за допомогою схолій. Автори вважають, що останній етап візантійської середньовічної історії (кінець XII – кінець XV століть), за часів династій Ангелів, Ласкарів та Палеологів, є періодом кризи та розпаду держави, а отже, і занепаду юриспруденції. Кодифікаційні тенденції зникли, імперське законодавство стало частковим та спеціалізованим, світське право було заполонене церковними нормами, а духовенство почало відігравати центральну роль у розвитку права. Зроблено висновок, що духовна сила та розвинута система римського права продовжували впливати на правову еволюцію Європи, як на Сході, так і на Заході, протягом всього Середньовіччя; весь науковий розвиток права та відродження юриспруденції, безсумнівно, були пов'язані зі знанням та використанням римського права.

The article is devoted to the study of the Byzantine-Eastern line of succession with the jurisprudential tradition of the late Roman period in the Middle Ages. The death of the famous emperor-lawyer Justinian (527–565) and the prolonged crisis of the imperial state system marked the end of the organic development of historical Roman law and the beginning of a new stage in the development of jurisprudence. It is noted that after Justinian's legal renaissance, the emperors for a certain time (between the beginning of the 7th century and the middle of the 9th century) no longer took the initiative of new codifications or the publication of official collections of law and only introduced individual laws (‘novellas’), according to the needs of the moment. It can be argued that the legislative activity of this period was aimed at translating Roman laws into Greek, revising and modernizing their content. It has been stated that the tendency to restore and update the ‘ancient’ Justinian law led to the emergence of a new and flourishing legal literature in Byzantium in the 10th and 11th centuries. It is noted that after the new imperial codification of law during the Macedonian dynasty, a compilation literature emerged that focused either on simplifying the material from imperial laws (‘Basílicos’) or on clarifying it with the help of scholia. The authors believe that the last stage of Byzantine medieval history (late 12th – late 15th centuries), during the Angeli, Lascari, and Paleolog dynasties, is a period of crisis and collapse of the state, and therefore the decline of jurisprudence. Codification tendencies disappeared, imperial legislation became partial and specialized, secular law was overwhelmed by church norms, and the clergy began to play a central role in the development of law. It is concluded that the spiritual power and developed system of Roman law continued to influence the legal evolution of Europe, both in the East and in the West, throughout the Middle Ages; the entire scientific development of law and the revival of jurisprudence were undoubtedly associated with the knowledge and use of Roman law.