Примирення винного з потерпілим від кримінальних правопорушень проти власності

Abstract

У статті досліджено правову природу, умови та ефективність застосування інституту примирення винного з потерпілим у кримінальних правопорушеннях проти власності в контексті розвитку відновного правосуддя в Україні. Встановлено, що сучасна правова реформа та практика провідних європейських держав підтверджують доцільність ширшого впровадження відновних процедур, зокрема у справах, де родовим об’єктом є суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Проаналізовано чинні законодавчі обмеження, передбачені КК України, та більш ліберальні положення проєкту нового КК України, у тому числі щодо ступеня тяжкості злочину та умов звільнення від покарання. Доведено, що примирення винного з потерпілим у майнових кримінально-правових конфліктах забезпечує найбільш повне та оперативне відновлення порушених прав потерпілого, сприяє добровільному відшкодуванню матеріальної й моральної шкоди, стимулює каяття правопорушника та його ресоціалізацію. Виявлено, що системне застосування інституту примирення, у тому числі за тяжких злочинів проти власності, особливо вчинених неповнолітніми, за належних виховних та освітніх заходів, здатне істотно знизити рівень рецидивної злочинності, що підтверджується статистичними показниками діяльності органів пробації. Установлено, що обмеження можливості примирення лише ступенем тяжкості злочину не завжди виправдане, оскільки в окремих випадках каральний підхід не досягає мети покарання та може призводити до негативних наслідків для правосвідомості правопорушника. Аргументовано, що в новому КК України доцільно передбачити ширше застосування примирення, включно з тяжкими злочинами проти власності, за умови першого вчинення діяння та добровільності угоди сторін. Отримані результати мають теоретичне значення для розвитку інституту відновного правосуддя та практичне значення для вдосконалення законодавчого регулювання й формування судової практики, спрямованої на досягнення балансу між інтересами потерпілого, правопорушника та суспільства, а також на реалізацію принципів гуманізму та економії кримінальної репресії.The article examines the legal nature, conditions, and effectiveness of applying the institution of reconciliation between the offender and the victim in criminal offences against property within the framework of developing restorative justice in Ukraine. It has been established that the ongoing legal reform and the practices of leading European states confirm the feasibility of broader implementation of restorative procedures, particularly in cases where the generic object is social relations related to possession, use, and disposal of property. The legislative restrictions set by the current Criminal Code of Ukraine and the more liberal provisions of the draft of the new Criminal Code, including those linked to the severity of the offence and conditions for exemption from punishment, have been analysed in detail. It has been proven that reconciliation in property-related criminal law conflicts ensures the most complete and prompt restoration of the victim’s violated rights, encourages voluntary compensation for material and moral damage, stimulates the offender’s remorse, and fosters resocialisation. It has been identified that systematic application of reconciliation, even in cases of serious property crimes committed by juveniles, combined with appropriate educational and rehabilitative measures, can significantly reduce recidivism rates, which is confirmed by probation service statistics. It has been determined that limiting reconciliation solely by the severity of the offence is not always justified, as in some instances the punitive approach fails to achieve the aims of punishment and may lead to adverse effects on the offender’s legal consciousness. It is argued that the new Criminal Code of Ukraine should allow for broader application of reconciliation, including in serious property crimes, provided the offence is committed for the first time and the agreement between the parties is voluntary. The findings have theoretical significance for the development of the institution of restorative justice and practical value for improving legislative regulation and shaping judicial practice aimed at balancing the interests of the victim, the offender, and society, as well as for implementing the principles of humanism and the economy of criminal repression.