Особливості правозастосовчої практики судів загальної юрисдикції в земельних спорах

Abstract

В статті проведено дослідження особливостей правозастосовчої практики судів загальної юрисдикції в земельних, зокрема, в земельно-майнових спорах. Розкрито особливості комплексного правозастосування щодо цивільного та земельного законодавства в умовах реалій сьогоднішнього правосуддя. Звернуто увагу на те, що правозастосування при урегулюванні земельно-майнових спорів носить методично різнонаправлений характер від простого, суто шаблонного правозастосування норм права, до тлумачення судом їх змістовно-правової суті та застосування правових аналогій, а іноді – використання Великою Палатою Верховного Суду судової правотворчості при наявності неповноти, нечіткості чи суперечливості норм права або їх відсутності. Така особливість правозастосовчого процесу носить об’єктивний характер, оскільки правовідносини у сфері земельного права регулюються не лише Цивільним та Земельним кодексами України, а і цілим додатковим комплексом законодавчих актів локального характеру. Таку об’ємність нормативної мети законодавець, на фоні над стрімкого розвитку суспільних відносин, об’єктивно не в змозі «відредагувати» на предмет доповнення, зміни, уточнення чи скасування певних правових положень, що свідчить із проаналізованої судової практики Великої Палати Верховного Суду. Автор на прикладі конкретної судової справи, що була предметом перегляду у всіх судових інстанціях, включаючи касаційну, розриває особливості формування єдності правозастосовчої практики Великої Палати Верховного Суду та вирішення виключної правової проблеми, яка мала місце при розгляді земельного спору. В роботі відзначається той факт, що для точного правозастосування норм права у сфері земельно-майнових спорів одним із важливих аспекті є доведеність фактів щодо визначення і узгодження меж земельних ділянок на місцевості, оскільки саме такі дії є певною запорукою і гарантією належної оцінки доказової бази у справі. The article examines the peculiarities of law enforcement practice of courts of general jurisdiction in land disputes, in particular, in land and property disputes. The peculiarities of complex law enforcement in relation to civil and land legislation in the conditions of the realities of today's justice are revealed. Attention is drawn to the fact that law enforcement in the settlement of land and property disputes is methodically multidirectional in nature, from simple, purely formulaic law enforcement to the court's interpretation of them substantive and legal essence and the application of legal analogies, and sometimes - the use by the Grand Chamber of the Supreme Court of judicial law-making in the presence of incompleteness, vagueness or contradiction of legal norms or their absence. This feature of the law enforcement process is objective in nature, since legal relations in the field of land law are regulated not only by the Civil and Land Codes of Ukraine, but also by a whole additional set of local legislative acts. Against the backdrop of the rapid development of social relations, the legislator is objectively unable to "edit" such a volume of normative goals for the purpose of adding, changing, clarifying or canceling certain legal provisions, as evidenced by the analyzed judicial practice of the Grand Chamber of the Supreme Court. Using the example of a specific court case, which was reviewed in all court instances, including the cassation, the author breaks down the peculiarities of the formation of the unity of the law enforcement practice of the Grand Chamber of the Supreme Court and the solution of an exceptional legal problem that occurred during the consideration of a land dispute. The work notes the fact that for the accurate enforcement of legal norms in the field of land and property disputes, one of the important aspects is the proof of facts regarding the definition and agreement of the boundaries of land plots in the area, since such actions are a certain guarantee and guarantee of a proper assessment of the evidence base in the case.