Кроскультурна компетентність крізь призму професійної підготовки майбутніх фахівців нефілологічних спеціальностей

Abstract

У статті уточнено зміст поняття «кроскультурна компетентність», проаналізовано основні складники кроскультурної компетентності крізь призму професійної підготовки майбутніх фахівців нефілологічних спеціальностей. Здійснено огляд праць українських науковців із питань вивчення кроскультурної компетентності. Комунікативну компетентність у роботі визначено як здатність здобувача вищої освіти ефективно вирішувати завдання в умовах міжкультурного спілкування, яке передбачає взаєморозуміння сторін та конструктивний діалог. Наголошено на тому, що основними елементами кроскультурної компетентності є знання (необхідна інформація для ефективної взаємодії); уміння (потрібні навички поведінки для ефективної взаємодії); мотивація; емпатія. Розглянуто складники кроскультурної компетентності: знання, вміння, мотивація, прихильність. Процес формування кроскультурної компетентності є спеціально організованою взаємодією викладача і здобувача, спрямованою на вирішення певних завдань, зокрема вміння визначати й аналізувати полікультурне освітнє середовище, презентувати власну культуру, розвивати культуру міжнаціонального спілкування. Зауважено, що майбутній фахівець повинен володіти не лише рідною мовою, але й кількома іноземними мовами, грамотно будувати усне та писемне мовлення, застосовувати ораторські методи й прийоми, володіти ефективними стратегіями і тактиками спілкування, вміти аналізувати необхідну інформацію та критично її осмислювати. Під час навчання майбутній фахівець повинен володіти мовними знаннями, навичками уживання мовних кліше відповідно до комунікативних ситуацій, уміти інтерпретувати поведінку співрозмовника, мати відповідні уявлення про історію і культуру народу тощо. Також варто враховувати як мовний складник кроскультурної компетентності, так і вміння послуговуватися набутими знаннями у різних комунікативних ситуаціях, здатність розуміти поведінку та особливості мислення іноземця. Перспективність подальших досліджень вбачаємо у вивченні мовної соціалізації особистості та виявленні рівнів сформованості кроскультурної компетентності здобувачів вищої освіти. Ключові слова: кроскультурна компетентність, кроскультурна комунікація, майбутній фахівець, критерії кроскультурної компетентності, складники кроскультурної компетентності. The paper deals with the clarifying of the content of the concept of «cross-cultural competence»; the main components of cross-cultural competence through the prism of professional training of future specialists in non-philological specialities are analysed in it. The works of Ukrainian scholars on the study of cross-cultural competence are reviewed. Communicative competence is defined as the ability of a higher education student to effectively solve problems in the context of intercultural communication, which involves mutual understanding of the parties and constructive dialogue. It is emphasised that the main elements of cross-cultural competence are knowledge (necessary information for effective interaction); skills (necessary behavioural skills for effective interaction); motivation; empathy. The components of cross-cultural competence such as knowledge, skills, motivation and commitment are considered in the paper. The process of forming cross-cultural competence is a specially organised interaction between a teacher and a student aimed at solving certain tasks, in particular the ability to identify and analyse a multicultural educational environment, present one’s own culture, and develop a culture of interethnic communication. It is noted that a future specialist should speak not only his/her native language, but also several foreign languages, competently build oral and written speech, apply oratorical methods and techniques, have effective communication strategies and tactics, be able to analyse the necessary information and critically comprehend it. During their studies, future specialists should have language knowledge, skills in using language clichés in accordance with communication situations, be able to interpret the interlocutor’s behaviour, have relevant knowledge of the history and culture of the people, etc. It is also worth considering both the linguistic component of cross-cultural competence and the ability to use the acquired knowledge in different communication situations, the ability to understand the behaviour and thinking of a foreigner. The prospect of further research could be the study of linguistic socialisation of the individual and the identification of levels of cross-cultural competence of higher education students.