Фраудаторність шлюбних договорів: кваліфікація та юридичні наслідки

Abstract

У статті розглядається питання фраудаторних правочинів у контексті судових спорів між кредиторами та боржниками. Аналізуються останні тенденції судової практики, що свідчать про численні випадки, коли боржники намагаються уникнути виконання судових рішень шляхом відчуження свого майна та активів під час розгляду справи у суді. Неминучість програшу у суді супроводжується укладенням боржником різноманітних правочинів, що унеможливлюють виконання судового рішення. Автори розглядають питання такого відчуження майна через укладення шлюбного договору. Звертається увага на погляди науковців та практиків щодо поняття та сутності фраудаторного правочину. Так, у науковій літературі фраудаторний правочин визначається як угода, укладена з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами, шляхом відчуження активів боржника на користь третіх осіб, що фактично зменшує можливість кредитора задовольнити свої вимоги. На основі аналізу судової практики в статті виділяються специфічні ознаки, що дозволяють кваліфікувати шлюбний договір як фраудаторний. Серед них: спеціальний контрагент, усвідомлене бажання ненастання конкретного наслідку, особливий правовий статус особи та інші. Також автори наголошують на тому, що такі договори часто укладаються незадовго до настання терміну виконання зобов’язання або подання позову кредитором, що може свідчити про наявність у боржника наміру ухилитися від виконання своїх зобов’язань перед кредитором. Крім того, розглядаються наслідки укладення фраудаторного шлюбного договору. Зазначається, що він може бути визнаний недійсним на підставі загальних принципів цивільного права, зокрема принципу добросовісності, а також спеціальних норм, що передбачають підстави для визнання правочину недійсним. На практиці визнання шлюбного договору фраудаторним дозволяє кредиторам вимагати повернення відчуженого майна у власність боржника або стягнення з нього відповідної компенсації. Підкреслюється необхідність визначення чітких критеріїв формулювання поняття фраудаторних правочинів, що дозволить підвищити ефективність захисту прав кредиторів та запобігти використанню недобросовісних практик боржниками. Автори наголошують на важливості єдності судової практики та пропонують виокремлення кваліфікуючих ознак фраудаторних шлюбних договорів, які б сприяли їх визнанню як фраудаторних та встановлювали обставини їх недійсності. Такі зміни сприятимуть підвищенню прозорості укладення правочинів і забезпечать належний захист інтересів як кредиторів, так і боржників у цивільних правовідносинах.

The article addresses the issue of fraudulent transactions in the context of legal disputes between creditors and debtors. It analyzes recent trends in judicial practice, revealing numerous instances where debtors attempt to evade enforcement of court judgments by disposing of their assets during litigation. Facing the inevitability of losing in court, debtors often enter into various transactions that prevent the enforcement of the judgment. The authors specifically examine the issue of asset disposition through the conclusion of marital agreements. The article highlights the views of scholars and practitioners on the concept and essence of fraudulent transactions. In academic literature, a fraudulent transaction is defined as an agreement made with the intent to avoid fulfilling obligations to creditors by transferring the debtor's assets to third parties, thereby effectively reducing the creditor's ability to satisfy their claims. Based on an analysis of case law, the article identifies specific features that allow a marital agreement to be qualified as fraudulent. These include a special counterparty, a deliberate intention to prevent an undesirable outcome, the particular legal status of the parties involved, among others. The authors also emphasize that such agreements are often made shortly before the deadline for fulfilling obligations or the filing of a lawsuit by a creditor, which may indicate the debtor's intent to avoid fulfilling their obligations to the creditor. Furthermore, the article discusses the consequences of entering into a fraudulent marital agreement. It is noted that such an agreement may be declared invalid based on general principles of civil law, particularly the principle of good faith, as well as specific provisions that provide grounds for invalidating a transaction. In practice, the recognition of a marital agreement as fraudulent allows creditors to demand the return of the disposed assets to the debtor's ownership or to seek corresponding compensation. The authors underscore the necessity of defining clear criteria for identifying fraudulent transactions, which would enhance the protection of creditors' rights and prevent the use of dishonest practices by debtors. They advocate for the unification of judicial practice and propose distinguishing the qualifying characteristics of fraudulent marital agreements that would regulate the procedure for their recognition as fraudulent and establish the circumstances under which they may be declared invalid. Such changes would contribute to greater transparency in the conclusion of transactions and ensure adequate protection of the interests of both creditors and debtors in civil legal relations.