The use of laboratory parameters in the diagnosis of overtraining syndrome in sports: review
Вантажиться...
Дата
Науковий ступінь
Рівень дисертації
Шифр та назва спеціальності
Рада захисту
Установа захисту
Науковий керівник
Члени комітету
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Литовська олімпійська академія
Анотація
The phenomenon of reduced athletic performance after prolonged intense training (Overtraining Syndrome, OTS) was first discovered about 100 years ago. And although hundreds of scientific publications have been devoted to the pathogenesis, stages of formation and methods for establishing the presence and severity of overtraining syndrome, final judgments regarding diagnostic algorithms, the use of reliable biomarkers and effective methods of treatment remain unknown. Based on the analysis and synthesis of data available in the scientific literature, in a review article, the authors formed modern ideas about the possibilities of laboratory diagnostics and the construction of a diagnostic algorithm for identifying and assessing the severity of overtraining syndrome in highly qualified athletes. The paper, first of all, presents the modern terminological characteristics of overtraining as a clinical syndrome, summarizes the main factors leading to the development of this pathological condition in athletes, and describes the algorithms for primary and more complex diagnostic 58 SPORTO MOKSLAS / 2023, Nr. 2(104), ISSN 1392-1401 (Print) / ISSN 2424-3949 (Online), https://doi.org/10.15823/sm.2023.104.6 technologies. The most important role of changes in the hormonal status of athletes in the formation of underrecovery and further development of overtraining, as well as the possibility of using calculated indices to characterize the violations of the anabolic and catabolic status in athletes that underlie the occurrence of these pathological conditions, is highlighted. As modern laboratory tests that reflect the presence of a nonseptic inflammatory process in tissues as one of the important determinants of OTS, an increase in the content of the so-called “acute phase” proteins can be used: fibrinogen, haptoglobin, acid α1-glycoprotein, C-reactive protein, α1-antipripsin and etc. The basis for early diagnosis of overtraining should be first-level tests indicating the development of underrecovery / overwork − determination of urea, creatinine, hematological homeostasis indicators, and creatine phosphokinase activity. The timely use of indicators of violation of the integrity of myocytes, parameters of oxidative stress, the content of pro-inflammatory cytokines and the activity of marker enzymes for assessment for the diagnosis of overtraining will help the coach change the structure of the training process in a timely manner, maintain the health of the athlete and achieve a high competitive result. The authors believe that it is necessary to recognize the obligation to take into account the individualized and sport-specific nature of the signs / symptoms of OTS and, when developing diagnostic algorithms, to describe potential interacting predisposing factors based on the assumption that this syndrome and its severity will be most effectively characterized and assessed using the underlying based on its development of complex biological systems using appropriate biomarkers.
Феномен зниження спортивної працездатності після тривалих інтенсивних тренувань (синдром перетренованості, СПТ) було вперше виявлено близько 100 років тому. І хоча сотні наукових публікацій були присвячені патогенезу, етапам формування та методам встановлення наявності й ступеня тяжкості синдрому перетренованості, остаточні висновки щодо діагностичних алгоритмів, використання надійних біомаркерів та ефективних методів лікування залишаються невизначеними. На основі аналізу та синтезу даних, доступних у науковій літературі, автори в оглядовій статті сформували сучасні уявлення про можливості лабораторної діагностики та побудову діагностичного алгоритму для виявлення та оцінки ступеня тяжкості СПТ у спортсменів високої кваліфікації. У роботі, перш за все, представлено сучасні термінологічні характеристики перетренованості як клінічного синдрому, узагальнено основні фактори, що призводять до розвитку цього патологічного стану у спортсменів, а також описано алгоритми первинних і більш складних діагностичних технологій. Підкреслюється важлива роль змін гормонального статусу спортсменів у формуванні недостатнього відновлення та подальшому розвитку перетренованості, а також можливість використання розрахункових індексів для характеристики порушень анаболічного та катаболічного статусу, які лежать в основі виникнення цих патологічних станів. Як сучасні лабораторні тести, що відображають наявність неспецифічного запального процесу в тканинах як одного з важливих чинників СПТ, можуть бути використані підвищені рівні так званих білків "гострої фази": фібриногену, гаптоглобіну, кислого α1-глікопротеїну, С-реактивного білка, α1-антитрипсину тощо. Основою для ранньої діагностики перетренованості повинні стати тести першого рівня, що вказують на розвиток недостатнього відновлення / перенавантаження — визначення сечовини, креатиніну, показників гематологічного гомеостазу та активності креатинфосфокінази. Своєчасне використання показників порушення цілісності міоцитів, параметрів оксидативного стресу, вмісту прозапальних цитокінів та активності маркерних ферментів для оцінки діагностики перетренованості допоможе тренеру вчасно змінити структуру тренувального процесу, зберегти здоров’я спортсмена та досягти високого змагального результату. Автори вважають за необхідне визнати обов’язковість урахування індивідуалізованого та видоспецифічного характеру ознак / симптомів СПТ і при розробці діагностичних алгоритмів описувати потенційні взаємодіючі передумови, виходячи з припущення, що цей синдром і його тяжкість найефективніше характеризуватимуться та оцінюватимуться з використанням складних біологічних систем, що лежать в основі його розвитку, з відповідними біомаркерами.
Sumažėjusių sportinių rezultatų po ilgų intensyvių treniruočių reiškinys – persitreniravimo sindromas (PS, OTS, angl. Overtrening Syndrome) pirmą kartą buvo atrastas maždaug prieš 100 metų. Ir nors šimtai mokslinių publikacijų buvo skirtos persitreniravimo sindromo patogenezei, formavimosi etapams ir metodams, kaip nustatyti PS buvimą ir sunkumą, tačiau galutiniai sprendimai dėl diagnostikos algoritmų, patikimų biomarkerių ir veiksmingų gydymo metodų naudojimas dar lieka nežinomi. Remdamiesi mokslinėje literatūroje turimų duomenų analize ir sinteze, apžvalginiame straipsnyje darbo autoriai suformavo šiuolaikines idėjas apie laboratorinės diagnostikos galimybes ir diagnostinio algoritmo, skirto aukštos kvalifikacijos sportininkų PS sunkumui nustatyti ir įvertinti. Straipsnyje, visų pirma, pristatomos šiuolaikinės persitreniravimo, kaip klinikinio sindromo, terminologinės charakteristikos, apibendrinami pagrindiniai veiksniai, lemiantys šios sportininkų patologinės būklės išsivystymą, aprašomi pirminių ir sudėtingesnių diagnostikos technologijų algoritmai. Pabrėžiamas svarbiausias sportininkų hormoninės būklės pokyčių vaidmuo formuojant nepakankamą atsigavimą ir tolesnį persitreniravimo vystymąsi, taip pat aptariama galimybė naudoti apskaičiuotus indeksus, apibūdinančius sportininkų anabolinės ir katabolinės būklės pažeidimus, dėl kurių atsiranda šių sutrikimų patologinės būklės. Kadangi šiuolaikiniai laboratoriniai tyrimai, atspindintys neseptinio uždegiminio proceso buvimą audiniuose, yra vienas iš svarbių PS determinantų, gali būti naudojamas padidinto vadinamųjų „ūminės fazės“ baltymų – fibrinogeno, haptoglobino, rūgšties, α1-glikoproteino, C-reaktyviojo baltymo, α1-antipripsino ir kt. – kiekio nustatymas. Trumpai aprašomi moderniausi metodologiniai metodai, leidžiantys diferencijuoti pervargimo ir persitempimo, persitreniravimo įvertinimą. Konstatuota, kad laiku nenustačius šio sindromo, deja, pablogėja ne tik sportininko sveikata, bet ir pedagoginiai fizinio bei funkcinio pasirengimo rodikliai. Ankstyvos persitreniravimo diagnozės pagrindas turėtų būti pirmojo lygio tyrimai, rodantys nepakankamo atsigavimo / pervargimo išsivystymą – šlapalo, kreatinino, hematologinių homeostazės rodiklių ir kreatinfosfokinazės aktyvumo nustatymas. Laiku padaudoję miocitų vientisumo pažeidimo, oksidacinio streso parametrų, priešuždegiminių citokinų kiekio ir žymenų fermentų aktyvumo rodiklius persitreniravimo diagnozei įvertinti, treneriai gebės koreguoti treniruočių proceso struktūrą, išsaugoti sportininko sveikatą ir pasiekti aukštą konkurencinį rezultatą. Literatūros šaltinių autoriai teigia, kad būtina pripažinti pareigą atsižvelgti į individualizuotą ir specifinį sportui būdingą persitreniravimo požymių / simptomų pobūdį ir, kuriant diagnostinius algoritmus, aprašyti galimus sąveikaujančius poslinkius sukeliančius veiksnius, remiantis prielaida, kad šis sindromas ir jo sunkumas bus efektyviausiai apibūdintas ir įvertintas pasitelkiant sudėtingų biologinių sistemų kūrimą naudojant tinkamus biomarkerius.
Феномен зниження спортивної працездатності після тривалих інтенсивних тренувань (синдром перетренованості, СПТ) було вперше виявлено близько 100 років тому. І хоча сотні наукових публікацій були присвячені патогенезу, етапам формування та методам встановлення наявності й ступеня тяжкості синдрому перетренованості, остаточні висновки щодо діагностичних алгоритмів, використання надійних біомаркерів та ефективних методів лікування залишаються невизначеними. На основі аналізу та синтезу даних, доступних у науковій літературі, автори в оглядовій статті сформували сучасні уявлення про можливості лабораторної діагностики та побудову діагностичного алгоритму для виявлення та оцінки ступеня тяжкості СПТ у спортсменів високої кваліфікації. У роботі, перш за все, представлено сучасні термінологічні характеристики перетренованості як клінічного синдрому, узагальнено основні фактори, що призводять до розвитку цього патологічного стану у спортсменів, а також описано алгоритми первинних і більш складних діагностичних технологій. Підкреслюється важлива роль змін гормонального статусу спортсменів у формуванні недостатнього відновлення та подальшому розвитку перетренованості, а також можливість використання розрахункових індексів для характеристики порушень анаболічного та катаболічного статусу, які лежать в основі виникнення цих патологічних станів. Як сучасні лабораторні тести, що відображають наявність неспецифічного запального процесу в тканинах як одного з важливих чинників СПТ, можуть бути використані підвищені рівні так званих білків "гострої фази": фібриногену, гаптоглобіну, кислого α1-глікопротеїну, С-реактивного білка, α1-антитрипсину тощо. Основою для ранньої діагностики перетренованості повинні стати тести першого рівня, що вказують на розвиток недостатнього відновлення / перенавантаження — визначення сечовини, креатиніну, показників гематологічного гомеостазу та активності креатинфосфокінази. Своєчасне використання показників порушення цілісності міоцитів, параметрів оксидативного стресу, вмісту прозапальних цитокінів та активності маркерних ферментів для оцінки діагностики перетренованості допоможе тренеру вчасно змінити структуру тренувального процесу, зберегти здоров’я спортсмена та досягти високого змагального результату. Автори вважають за необхідне визнати обов’язковість урахування індивідуалізованого та видоспецифічного характеру ознак / симптомів СПТ і при розробці діагностичних алгоритмів описувати потенційні взаємодіючі передумови, виходячи з припущення, що цей синдром і його тяжкість найефективніше характеризуватимуться та оцінюватимуться з використанням складних біологічних систем, що лежать в основі його розвитку, з відповідними біомаркерами.
Sumažėjusių sportinių rezultatų po ilgų intensyvių treniruočių reiškinys – persitreniravimo sindromas (PS, OTS, angl. Overtrening Syndrome) pirmą kartą buvo atrastas maždaug prieš 100 metų. Ir nors šimtai mokslinių publikacijų buvo skirtos persitreniravimo sindromo patogenezei, formavimosi etapams ir metodams, kaip nustatyti PS buvimą ir sunkumą, tačiau galutiniai sprendimai dėl diagnostikos algoritmų, patikimų biomarkerių ir veiksmingų gydymo metodų naudojimas dar lieka nežinomi. Remdamiesi mokslinėje literatūroje turimų duomenų analize ir sinteze, apžvalginiame straipsnyje darbo autoriai suformavo šiuolaikines idėjas apie laboratorinės diagnostikos galimybes ir diagnostinio algoritmo, skirto aukštos kvalifikacijos sportininkų PS sunkumui nustatyti ir įvertinti. Straipsnyje, visų pirma, pristatomos šiuolaikinės persitreniravimo, kaip klinikinio sindromo, terminologinės charakteristikos, apibendrinami pagrindiniai veiksniai, lemiantys šios sportininkų patologinės būklės išsivystymą, aprašomi pirminių ir sudėtingesnių diagnostikos technologijų algoritmai. Pabrėžiamas svarbiausias sportininkų hormoninės būklės pokyčių vaidmuo formuojant nepakankamą atsigavimą ir tolesnį persitreniravimo vystymąsi, taip pat aptariama galimybė naudoti apskaičiuotus indeksus, apibūdinančius sportininkų anabolinės ir katabolinės būklės pažeidimus, dėl kurių atsiranda šių sutrikimų patologinės būklės. Kadangi šiuolaikiniai laboratoriniai tyrimai, atspindintys neseptinio uždegiminio proceso buvimą audiniuose, yra vienas iš svarbių PS determinantų, gali būti naudojamas padidinto vadinamųjų „ūminės fazės“ baltymų – fibrinogeno, haptoglobino, rūgšties, α1-glikoproteino, C-reaktyviojo baltymo, α1-antipripsino ir kt. – kiekio nustatymas. Trumpai aprašomi moderniausi metodologiniai metodai, leidžiantys diferencijuoti pervargimo ir persitempimo, persitreniravimo įvertinimą. Konstatuota, kad laiku nenustačius šio sindromo, deja, pablogėja ne tik sportininko sveikata, bet ir pedagoginiai fizinio bei funkcinio pasirengimo rodikliai. Ankstyvos persitreniravimo diagnozės pagrindas turėtų būti pirmojo lygio tyrimai, rodantys nepakankamo atsigavimo / pervargimo išsivystymą – šlapalo, kreatinino, hematologinių homeostazės rodiklių ir kreatinfosfokinazės aktyvumo nustatymas. Laiku padaudoję miocitų vientisumo pažeidimo, oksidacinio streso parametrų, priešuždegiminių citokinų kiekio ir žymenų fermentų aktyvumo rodiklius persitreniravimo diagnozei įvertinti, treneriai gebės koreguoti treniruočių proceso struktūrą, išsaugoti sportininko sveikatą ir pasiekti aukštą konkurencinį rezultatą. Literatūros šaltinių autoriai teigia, kad būtina pripažinti pareigą atsižvelgti į individualizuotą ir specifinį sportui būdingą persitreniravimo požymių / simptomų pobūdį ir, kuriant diagnostinius algoritmus, aprašyti galimus sąveikaujančius poslinkius sukeliančius veiksnius, remiantis prielaida, kad šis sindromas ir jo sunkumas bus efektyviausiai apibūdintas ir įvertintas pasitelkiant sudėtingų biologinių sistemų kūrimą naudojant tinkamus biomarkerius.
Опис
Бібліографічний опис
Gunina L. Laboratorinių parametrų panaudojimas diagnozuojant pervargimo sindromą sporte / L. Gunina, A. Orlovas, K. Milašius // Sporto Mokslas. – 2023. – Nr. 2 (104). – P. 58−68.