Організаційно-правові форми усиновлення в Україні у ХІХ столітті

Abstract

Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу організаційно-правових форм усиновлення в Україні у ХІХ столітті. З урахуванням доктринального дослідження зроблено висновок, що правовий зв'язок матері і дитини встановлювався на підставі визнання кровного споріднення. При відсутності такого визнання, кровну спорідненість дитини і жінки підтвердити можна було лише відповідним метричним записом чи її власноручним письмовим підтвердженням. У даному випадку встановлювався сімейно-право-вий зв'язок між матір'ю і дитиною. Така обмежена кількість способів доказу обґрунтовувалася необхідністю захисту дівчат із благород¬них родин, які народили дитину поза шлюбом, від можливого шантажу. Вітчизняне законодавство наказувало суду проводити тільки формальну перевірку дотримання умов усиновлення, не торкаючись, подібно римському праві і романському законодавстві, перевірки матеріальної і моральної придатності усиновителя і корисності усиновлення для усиновлюваного. Про це, очевидно, слід шкодувати: усиновлення мало можливість бути джерелом не вигоди усиновлюваного, а неблагочестивих розрахунків усиновителя. The scientific article is devoted to the research and complex analysis of organizational and legal forms of adoption in Ukraine in the XIX century. Taking into account the doctrinal study, it was concluded that the legal relationship between mother and child was established on the basis of recognition of consanguinity. In the absence of such recognition, the blood relationship of the child and the woman could be confirmed only by an appropriate metric record or her own written confirmation. In this case, a family law relationship was established between mother and child. Such a limited number of methods of proof was justified by the need to protect girls from noble families who gave birth to a child out of wedlock from possible blackmail. Domestic law required the court to conduct only a formal inspection of compliance with the conditions of adoption, without affecting, like Roman law and Roman law, verification of material and moral suitability of the adopter and the usefulness of adoption for the adoptee. This, obviously, should be regretted: the adoption had the opportunity to be a source not of benefit to the adoptee, and the ungodly calculations of the adopter.